|
Був хлопець та й пішов у ліс за грибами. Дивиться, а там чиїсь крила стоять під деревом. Він уже не шукає грибів, а став та й стоїть коло тих крил. Дивиться - така файна дівка ходить і шукає квітів. Прийшла вона д'нему та й каже:
- Віддай мені крила.
- Не віддам.
- Чому?
- Хочу, аби ти йшла зо мною.
- Я не піду. Як я маю йти з тобою? Ти ж не годен так обійтися, аби щось мене не запитав.
- Я не буду питати.
- Най буде, я піду з тобою, але би ти мене нічого не питав. Що я буду робити, най роблю, а ти нічого не питай.
- Добре, не буду.
Договорилися вони, пішла вона з ним і стала його жінкою. Прожили вони рік, і народилася в них дитина.
Було, що було, та й дитина заслабла. Та й умерла. А жінка так співає, що співає. Як несли ту дитину ховати, вона цілу дорогу співала. Прийшли т'хаті, чоловікови хочеться спитати її, чого вона співала, але не може зважитися.
А в него була стара мама. І вмерла вона. А молода жінка лиш голосить та й голосить і від мертвої баби не відступає. Його так кортить знати, чого вона там співала, а тут плаче, але не питає він, жде, щоб уже поховали бабу. Несуть її на цвинтар, а молода жінка цілу дорогу йде та й голосить. Нічого не робить, лиш голосить. Поховали бабу, прийшли т'хаті, відправили людей. А він і питає її:
- Скажи мені, жінко, що це має значити, що вмерла твоя рідна дитина, а ти нічого не плакала, лиш співала, а як моя мама вмерла, то ти так голосила?
А вна каже:
- Я тобі казала, чоловіче, аби ти мене нічого не питав. Але як хоч' знати, я тобі скажу. Як умерла дитина, то прийшли ангели та зачали грати в трубки. То так було радісно, що не годна-м тобі сказати. Внеси мені мої крила, то я тобі скажу й за маму, як то було.
Він виніс її крила і поставив перед неї.
- ...А як умерла баба, то я не годна була ся дивити, як прийшли чорти й шпиґали її ґральми. Як я заголошу, то вони відступляться, а як мовчу, вони далі шпиґають. Того я й голосила. Ти хотів знати - я тобі сказала. Але я тебе просила, би ти мене не питав. А ти мене не послухав. Та й дай ти, Боже, здоров'я та й життя.
Взяла вона крила на плечі та й пішла. І він лишився без жінки.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Текуча, Косівського району, Івано-Франківської області
22 травня 1983 року
Оповідач: Матійчук Олена Дмитрівна (1911 року народження)
Українські народні казки: Книга 5. Казки Гуцульщини. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 464 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|