ДОМОВИК - Демонологічна розповідь Гуцульщини

У п'ятдесять першому році служив мій брат у армії в Новосибірську. І попав він під аварію, вломило йому ключицю. І поклали його в больницю. Лежить він на лужку, і точно в дванадцятій годині по нашому місцевому часу приходить до него маленький дідо. Штрикає йому на груди і душить його. І нічого йому той дідо не казав, лиш душив.

Другої ночі він перед тою годиною встав і вийшов на коридор. А дижурний наганяв його. - Ти, Габорак, по операції, іди лягай. А він каже:

- Не піду, там мене щось душить.

І викликав дижурний старшого. Приходить той офіцер і каже:

- Габорак, чого ти не лягаєш? Ти ж больной. А він каже:

- Не піду, там мене щось душить. Хоч що робіть зі мною, не піду. Як хочете, щоб я ліг, то сидіть коло мене.

Офіцер прийшов з ним у палату. Брат ліг на койку, офіцер поклав коло него табуретку, сів і сидить.

Прийшла та година. Дідок з'явився не знати відки. І як виштрикнув йому на груди, то той старший так скочив з табуретки, ніби його щось підкинуло. Схопив брата за руку і сказав:

- Габорак, уставай, підем на друге лужко. А брат каже:

- Повірили ви тепер чи ні? Ви думали, що я брешу. Тепер ви виділи сами.

А там була жінка-санітарка. Він це їй розказав, а жінка сказала:

- То домовик цего дому. Скільки я тут роблю, на цім лужку ніхто не міг спати. Мусіло стояти, чистенько прибране.

І так те лужко й стояло ніким не зайняте.