ДВАНАДЦЯТЬ ХЛОПЦІВ КРАСНОГОЛОВЦІВ - Казка Буковини

Був у царя син. Захотів женитися. Ходить сумний, а цар і питає:

- Чо' ти, синку, такий сумний?

- Женитися хочу.

- То женися.

- А позволиш взяти, кого схочу?

- Позволю.

- То я піду пошукаю собі жінку, - каже син.

Іде він понад берег, а на річці три сестри шмаття полочуть.

- Який гарний хлопець іде, - каже старша сестра. - Якби він мене взяв, я б йому одним веретеном весь дім убрала.

А середюща:

- Якби він мене взяв, я б йому одним хлібом весь дім нагодувала. А третя, найменша, каже:

- А щоби мене взяв, я би мала дванадцять хлопців-красноголовців - на чолі зірка, на потилиці - місяць.

На тій третій він і оженився. Оженився та й пішов в армію служити, а жінку лишив коло свого тата. Пройшов якийсь час, і народила вона дванадцять хлопців. Пише він їй з війська: "Як там та й що?" А її середюща сестра дуже лиха була, що не вона, а найменша сестра за царського сина віддалася. Була та сестра шинкаркою. Поштар часто заходив у корчму, і середюща сестра перехоплювала листи. Написала вона царському синови у військо (ніби від жінки), що народилося не дванадцять хлопців, а дванадцять щенят. А чоловік пише: "Що сотворено, то збережіть, доки я не приїду".

Середюща сестра перехопила того листа і замінила Іншим (ніби від сина): "Купи, тату, бочку і одинадцять пусти в закритій бочці на море, а дванадцяте посади з мамою в човен І тоже пусти на море". Тато так і зробив: одинадцять у бочці на море пустив, а дванадцяте з мамою у човні.

Коли ті одинадцять пливли в бочці, на морі їх їмила змія і взяла в свою печеру. Там вона їх годувала, і вони росли. А дванадцятий довго їздив з мамою по морю І приїхав аж на край моря. Вийшли вони на сухопуття, і каже він мамі:

- Сідайте, мамо, тут, а я піду щось роздобуду.

Мама зосталася в халабуді з базників, а він пішов. Іде, а назустріч - дідок з рушничкою. Та й питає:

- Що ти, синку, маєш?

- У мене, дідику, лиш паличка.

- А в мене - рушничка. Трах-пах, і вбив пташку, і вже є чим прогодуватися.

- Давайте, дідику, поміняємось.

- Давай. Ти будеш мати рушничку, а я - паличку.

Так вони оба й помінялися. Приходить він до мами та й каже:

- Мамко, я набив пташок, беріть та варіть, а я знов іду. Іде він та й знов здибається з тим дідочком.

- Що ви, дідику, маєте?

- Маю сокиру. Вдар нею на всі чотири сторони - і збудуєш хату, яку схочеш. А ти що маєш?

- Рушничку. Давайте мінятися.

- Давай.

Та й знов помінялися. Приходить він до мами та й каже:

- Мамко, де будем хату будувати?

- Отам на горбочку.

Пішов він, ударив сокирою на всі чотири сторони, і з'явилися хата, і двір, і всілякі будинки - ціле панське хазяйство.

- Гей, мамко, виходіть з халабуди, ідіть до свої хати.

Встала мама та й пішла до хати. Гарна хата, але нема в ній нічого. А син знов пішов. І знов іде проти него дідок.

- Ти що, синку, маєш?

- Таку бардичку, що вдар нею на всі чотири сторони, і хата стане.

- А я маю таку торбинку, що як сказати: "Розшморгнись, торбинко, дай їсти й пити і все стелити!", то все тобі буде в хаті, що хочеш.

І знов вони помінялися. Прийшов син додому, зайшов у хату та й каже:

- Розшморгнись, торбинко, дай їсти й пити і все стелити! Сказав це, подивився - а в него в хаті уже все є. Ляг він спати, а як настав ранок, залишає маму та й знов іде. І знов здибається з тим дідком.

- Що ви, дідику, маєте?

- А ти, синку, що маєш?

- Я маю торбинку. Як сказати: "Розшморгнись, торбинко, дай їсти й пити і все стелити!", то все тобі буде, що схочеш.

- А я маю кий. Як сказати: "Біжи штурхни, не штурхни, а що в него є, сюди озми", то в кого хочеш, що схочеш забрати можна.

- То давайте, дідику, поміняємося.

- Давай.

І знов замінялися вони. Дав дідови хлопець торбинку, а собі взяв кия. Відійшов від діда і каже києви:

- Біжи діда штурхни, не штурхни, а торбинку сюди озми.

Кий пішов, узяв від діда торбинку й приніс йому. Має вже він і торбинку, і кий.

Приходить додому. А ввечері приходять до него два чоловіки, щоб переночувати. Ці люди знали про одинадцять хлопців, його братів. Побачили вони, що в него, як і в тих хлопців, на чолі зірка, а на потилиці - місяць. І торбинку вони в него бачили, бо він їх угощав. Переночували вони в него, тоді пішли до середющої сестри, його тітки, і сказали, що найшли хлопця, в якого на чолі зірка, а на потилиці - місяць.

А він перекинувся реп'яшком, їмився за одного з них і пішов з ними, щоб почути, що там будуть говорити. Послухала їх середюща сестра та й каже:

- Е, що ви знаєте? Про зірку та про місяць говорите. А знаєте ви, що на світі є таке кошенятко, яке з дерева на дерево скаче і за ним золоті яблука ростуть?

Та й сказала, де треба те кошенятко шукати.

Тоді він знов перекинувся з реп'яшка на хлопця, тихо вийшов від лихої тітки та й пішов у ліси те кошенятко шукати. Найшов його, приносить додому та й каже мамі:

- Мамо, де будемо сад садити?

- На горбочкови попри хату.

Повтикав він там палички, кошенятко по них поскакало, і до вечора виросли на тих патичках золоті яблучка.

А ті два чоловіки знов приходять увечері і бачать ті яблучка. Переночували, рано знов ідуть, а він знов перекинувся реп'яшком і причепився до одного з них, щоб почути їхню розмову. Приходять вони до його тітки та й кажуть:

- Ми де були, були, а добру річ чули. Що тут говорили, там ми находили...

А вона їм:

- Е, що ви знаєте? Про кошеня та про яблучка говорите. От я знаю, то знаю. Є на білім світі таке порося, що рилом оре, а вухами сіє, передніми ногами жне, а задніми - стирти кладе.

Та й розказала, де те порося має бути. Пішов хлопець і найшов те порося. Приніс додому та й каже мамі:

- Де будем стирти класти?

Мама сказала. Він пустив те порося, а воно рилом оре, вухами сіє, передніми ногами жне, а задніми стирти кладе. А ті два чоловіки приходять і третій раз ночувати. Та й кажуть:

- Ми находили на білім світі одинадцять хлопців-золотоголовців - на голові зірка, на потилиці місяць. Вони у змії в печері.

- Мамо, - каже хлопець, - є в мене одинадцять братів?

- Були, а тепер не знаю, чи є.

- А ви знаєте кожного ім'я?

- Знаю.

- То печіть мені проскури і печатайте на проскурах кожного брата ім'я.

Вона спекла дванадцять проскур і напечатала на них імена всіх своїх синів. Тоді він узяв свою торбинку, свій кий і ті проскури, сів на човен та й поїхав шукати своїх братів. Довго-довго плив він по морю, поки вздрів одинадцять хлопців на скляній горі. Доїхав до них та й скинув шапку, щоб вони виділи, що він їхній брат. А вони спудилися та й поховалися в печеру. Пригнав він човен до скали і почав махати шапкою, щоб таки до него хтось вийшов. Оден вийшов. А він каже:

- Браття, не ховайтеся, я брат ваш.

- Як же нам не ховатися? У нас така мама, що й нас поїсть, і тебе коло нас.

Вийшли вони всі, і всі були голі. Тоді крикнув він:

- Торбинко, розшморгнися, одінь братів однаково!

Стали вони перед ним усі гарно одіті. А він давав кожному проскуру, і кожний брав своє ім'я. Роздав та й каже:

- Гей, браття, сідайте в човен та й поїдем до мами.

- Коли ж ми боїмося. Як наша мама надлетить, то й тебе, й нас з'їсть.

- Не бійтеся.

Посідали вони всі в човен і поїхали. А він їм каже:

- Ви, браття, веслуйте, а я просплюся, бо довго до вас їхав і дуже трудний. Як треба буде мене розбудити, то вколіть мене голкою в мізильний палець.

Пливуть вони, коли це летить змія. Браття стали колоти сплячого в мізильний палець, а він нічого не чує. Вони почали плакати, і впала йому на лице сльоза. Та й зразу запекло йому. Схопився він.

- Станьте, браття, не печіть!

- Ми не печем, це наші сльози такі гарячі. Он наша мати летить за нами, зараз нас усіх поїсть.

Тоді їхній брат схопив свого кия та як крикнув:

- Кию, іди змію вбий, над морем запали, попіл на воду змети! І кий змію вбив, над морем запалив, а попіл на воду змів. Приїхали вони до мами. Радіє стара, що знайшлися сини. А на вечір знові ті двоє приходять ночувати. Коли вони рано відходили, він знов перекинувся реп'яшком, їмився за них, і понесли вони його з собою до середющої тітки. Приходять вони до неї, а там і батько її, старий дід, сидить.

- Де ви були, що находили? - питає вона.

- Бачили ми дванадцять хлопців-красноголовців - на чолі зірка, на потилиці місяць.

А він перекинувся голубом та все літає, та все свою тітку дзьобає. Вона варується, а він усе дзьобає, а тоді файкнув крильми над дідом. Дід зачепив за крило двома пальцями, і перед ним постав парубок, а не голуб. І розказав дідови все, як було.

- Що ти, синку, хочеш з нею за це зробити? - спитав дід.

- Хочу, щоби вивели зі стайні коня, прив'язали її за коси до хвоста і пустили коня в чисте поле.

Так вони з нею й зробили. І де впала її голова - там скала, а де впав зад - там вода.

Опитування - Найкраща українська народна казка