ДВАНАДЦЯТЬ БРАТІВ - Казка Гуцульщини

Були чоловік та й жінка. Не мали вони межи собою дітей. Пішов чоловік лісами в дрова і найшов яблінку. На тій яблінці одно велике яблуко. А він з жінкою так дружно жив, що самий не хотів того яблука з'їсти. Приходить т'хаті і приносить яблуко.

- Жінко, я найшов яблуко. Хочу, аби ми його обоє з'їли.

Вона тому врадувалася, що він так її шанує. Взяв облупив то яблуко, лушпину дав кобилі, а яблуком поділилися обоє з жінкою. І з'їли вони то яблуко.

А в якийсь час каже жінка:

- Чоловіче, я затяготіла.

- Добре, - каже. - Нам дітей треба. Коби Бог дав хоть двоє. Проходить вісім місяців - жінка груба, і то фест. Дивиться він, і кобила груба. Перейшло дев'ять місяців, родить жінка дванадцять хлопців. Проходить рік, жеребиться кобила, родить дванадцятеро лошат. Чоловік засміявся та й каже:

- Кожний хлопець ме мати коня.

Ростуть хлопці, ростуть, а посліднього, найменшого, тато й мама найбільше люблять. А ті одинадцять обурилися на це.

- Ми всі однакі сини, а того найліпше люблять. А наймолодший син сказав:

- Тату, снився мені сон. Снилися мені сонце, місяць і одинадцять зірок. А до дванадцятої зірки вклонилися сонце і місяць. І одинадцять зірок вклонилися до дванадцятої.

А старший син каже:

- Гі на тебе, що ти собі таке надумав?

- Та що-м надумав?

- Щоби тато й мама і ми вклонялися тобі наймолодшому? Йди геть! Каже він:

- Не надумав я це собі. Мені це сон сказав. А тато сказав до старшого:

- Що ти, хлопче, знаєш? Та видиш, йому сон приснився і він це розказав.

- Тату, - сказав старший, - ви його найліпше любите та й за ним стоїте.

- Тихо, сину, я вижу, що ти би його з'їв. Тато каже:

- Йдіть, хлопці, в поле, винищуйте його, вирубуйте кущі. Беріть з собою й маржину, най там пасеться.

І пішли всі хлопці, всі дванадцять. А тут приїхають кіньми вірмени.

- Хлопці, продайте нам одного з-межи вас. Один з середущих сказав:

- У нас нема такого, щоб ми продали. А найстарший каже:

- Є.

Брати питають:

- Котрого ти хоч продати?

- Цего, що мама й тато найліпше люблять. Наймолодшого.

- Ну, а що мемо казати татови й мамі?

- Е, які ви дурні. Скажем, що звір роздерла.

Взяли з наймолодшого брата верхню одежу, та зарізали барана і вимастили одежу баранячою кров'ю. А наймолодшого брата продали. Та й приносять його одежу до тата. Ще тато не запитався, де він е, а вони:

- Тату, шкода е велика.

- Яка шкода?

- Наймолодшого вашого сина звір роздерла.

- Гі на тебе!

- Нате, дивіться, гезде убрання з него. Його звір з'їла, а вбрання ся лишило.

А мама каже:

- Синочку, синочку, вже ті видіти не буду. І жиють вони без того наймешого сина.

А ті вірмени були люди поганського царя. Вони того хлопця забили в тюрму. А в тюрмі був пекар та й той, що підносив цареви їду. І сниться пекареви хліб поломаний. А тому, що підносив їду цареви, сниться: хліб красний і коло хліба квіти. Той пробудився рано й каже:

- Мені такий сон снився.

Та й розказав свій сон. А той, що підносив цареви їду, свій сон розказав. А наймолодший син послухав та й каже:

- Я вам на ці сни вгадаю. А пекар:

- Ото вгадник обізвався. Як ти такий вгадник, то скажи, що тобі самому за сон снився.

- Кажу тобі, що нині тебе закличуть та й завішуть.

- Вгадай і мені, - сказав той другий.

- Тебе нині пустять на волю і будеш підносити їду цареви, як підносив.

І так точно на другий день з обома сталося. Пекаря завісили, а той став до свої служби - підносити цареви їду. А як відходили вони оба з тюрми, хлопець сказав:

- Аби-сте мене не забули, що я вам відгадав.

Вийшли вони з тюрми. Та й того завісили. А цей рад, що на роботу його вернули, та й забув про него.

А в якійсь час цареви сниться: вісім коров ситих, а вісім - худих. І сниться цареви вісім колосів грубих, величезних, а вісім - бідних. Цар цей сон розказав та й каже:

- Хто би мені цей сон вгадав, то не знаю, щоби-м йому дав. А той, що підносив йому їсти, каже:

- Я вам скажу.

- Ну кажи.

- Я не знаю, але той, що в тюрмі ся лишив, той може знати. Бо він нам відгадував.

- А що він вам відгадав?

- Там, - каже, - пекар сидів та й я сидів. Пекареви снився сон - хліб поломаний дуже. А мені снився сон - красний хліб і косиці коло него. І ми розказали свої сни, а він каже: "Нині ви підете оба з тюрми. І пекаря завішуть, а ти підеш до свої роботи і маєш носите цареви харч, як носив".

Цар питає:

- І то так було?

- Було. Того завісили, а я прийшов до вас до роботи.

- То скажіть, най того хлопця приведуть з тюрми д'мені. Приводять його до царя.

- Що, царю, хочете?

- Ти вмієш відгадувати сни?

- Умію. Лиш треба добре розказати сон.

- Мені, - каже, - снилися вісім коров ситих, а вісім коров бідних, сухих. І вісім колосів пшениці грубих, а вісім - худих. Що це за сон, скажи мені.

Каже хлопець:

- Це сон такий. Вісім рік буде фест урожай, а других вісім рік буде голод. І худі корови мають поїсти тих ситих. І вісім колосів худих мають з'їсти вісім колосів грубих. Вісім рік має бути фест голод.

- Як ти так кажеш, то будеш у мене перший від урожаю. Ти меш командувати урожаєм шістнадцять рік.

Хлопець приказав сіяти багато всякого зерна. І засипає врожай у шпихлірі. Цар дивиться - правда те, що він сказав. Тоді цар передав на него коруну. І став він царем. І в ті роки було врожаю мало.

А в тім краю, відки він був, приходить чорний голод. І голодні його брати. Тато каже:

- Сини, сідлайте коні і йдіть у той край, де ліпший урожай. Вони перейшли границю і йдуть до царя. Приходять ближче, а варта не пускає.

- Ми вас просимо, пустіть. Ми з того й того краю. Нас є одинадцять братів. Тато нас післав.

Сказали цареви, а цар питає:

- Одинадцять братів їх є?

- Так, одинадцять.

- Пускайте їх сюди.

Прийшли вони, подивився він на свої браття та й чуть не заплакав. Питається їх:

- З котрого ви краю?

- З того й того.

- Ваш тато жиє?

- Жиє.

- А матір жиє?

- Жиє.

- Вас було лиш одинадцять чи було більше?

- Більше було.

- А де дівся дванадцятий брат ваш?

Вони кажуть, що йшли чистити під поле хащу, і дванадцятого брата звір розірвала.

- Ви добре знаєте, що його звір розірвала?

- Ми всі там виділи це.

- А чому ви не боронили його?

- Йой, то така страшна звір була. Ми боялися, би нас не поїла.

- А чого ви прийшли сюди?

- Хліба купити. Тато з мамою спухли з голоду.

- Кілко ви хочете хліба?

- Хоть по півцентнера на одного.

- Файно.

Сказав цар своїм обслугам:

- Дайте їм по півкилі кожному. І дайте тому найстаршому золоту чашу в міх. Але так, щоб він не бачив.

Дали їм то зерно, дають вони гроші. А цар сказав, що невольно ніц гроші брати від них. Вони над ним не мали сумління, а він над ними мав. І дали найстаршому в міх чашу, так, щоб ніхто не бачив.

Сіли вони на коні й поїхали. А цар післав обслугу їх здогнати. Здогонили їх та й кажуть:

- Дивіться, хлопці, наш цар не хотів у вас гроші брати, а ви ще й його обікрали.

- Ми нічого не вкрали, пани дорогі.

- Наш цар не є брехливий. Він нас післав, ми мусимо ревізію робити.

- Най буде.

Роблять ревізію від наймолодшого. Доходять до старшого і находять у него золоту чашу.

- Злодію ти! Казав, що не крадеш, а вкрав. Ходи т'цареви. А ви собі їдьте, ви не крали.

- Йой, пани дорогі! Як ми прийдемо, тато й мама нам скажуть, що з'їли наймолодшого та й з'їли найстаршого. З чим ми т'хаті вернемося?

- З хлібом! Ідіть геть! А злодія беремо т'цареви. Як хочете ще брата видіти, ідіть т'хаті, кажіть татови й мамі, най прийдуть сюди і муть видіти. А інакше нє.

Вони приходять т'хаті, заносять хліб. І входить їх до хати десять.

- А де ваш брат найстарший?

- Украв у царя чашу золоту, і повернули його до царя. Казали, аби ви прийшли, то мете 'го видіти, а як не прийдете, то видіти його вже не будете.

- Та як ми підемо, як ми не знаємо дороги?

- А нам казали, аби ми ще вернулися з вами разом.

- Бідна моя головко! Вони хотять нас усіх заарештувати.

- Тату, якби вони хотіли заарештувати нас усіх, то були би тоді заарештували. Вони жалують нас, що в нас голод.

- Ну сини дорогі, збираймося і йдемо всі.

Приїхали вони туди, приходять до варти, варта спирає їх.

- Куди ви йдете, такий гурт?

- До царя, - каже, - йдемо.

- Чекайте, ми спитаємо царя. Як скаже пускати, ми вас пустимо.

Цар сказав пустити. Входять вони до царя. Цар питає:

- Тату й мамо, де той син дванадцятий, що ви мали?

- Звір роздерла.

- А ви то виділи?

- Та нє.

- А як ви знаєте?

- Сини сказали.

- Пустіть ще того злодія, най я його вижу. Пустили найстаршого брата. Цар питає:

- Це твій тато?

- Так.

- А що це за жінка?

- Мама моя.

- Одинадцять братів жиє, а де дванадцятий брат?

- Звір роз'їла.

- А не прийшли вірмени і не продав ти їм молодшого брата свого? Стидайся! Якби я не жалував тата й маму, зараз би-с погинув.

Мама впала йому до колін.

- Пане царю, будь добрий, він не винен тому.

- Він винен, - каже. - Прийшли вірмени і хотіли купити мене. Браття сказали: "Ми не продаємо". А цей мене продав. Ви - моя мама, а то мій тато. А то мої браття. Він казав, що мене звір з'їла, а я гезде. Ви, браття, всі вертайтеся т'хаті. Та й цей най ся вертає, Бог його бери. А ви, татку, й ви, мамко, в мене доживайте. Вже там не будете.

Мама втішилася, впала йому до ніг, цілує.

- Синку дорогий, добре, що тебе ще вздріла.

І вони ся лишили, тато з мамою, там. А він каже:

- Снився мені сон, що сонце, місяць і зірниці вклонилися мені. Тоді зробив цар забаву. А по забаві браття пішли додому, а батьки ся лишили у сина-царя. І байці конець.