Був чоловік. Мав він двох хлопчиків. І були ті хлопчики між собою дуже схожі.

Якось пішов той чоловік у ліс по гриби і побачив на дубі гніздо. Поліз він на дуба, дивиться - а в гнізді золоте яйце. Він то яйце взяв, приніс додому і пішов до брата. Брат його був багатий, а він сам - бідний. Думає: "Продам яйце братови, бо що я з ним зроблю?" І каже братови:

- Я найшов у лісі на дубови золоте яйце. Купи.

- Добре.

Купив багач яйце і приніс додому. А бідний купив собі їсти. Через кілька день пішов бідний знов у ліс. Ходив, ходив по лісі і побачив золоту птаху. "То, мабуть, та птаха, що несе золоті яйця", - думає він. Стрілив камінчиком з рогатки і ту птаху збив. Приноси він її додому та й каже жінці:

- Красива птаха, але нащо нам її тримати, як ми живемо бідно? Давай продамо її братови.

Поніс він птаху до брата і продав за добрі гроші. А як бідний пішов, брат почав розглядати птаху і побачив, що під крилом написано: "Хто з'їсть моє серце й печінку, у того щодня під подушкою буде золото". Каже він до жінки:

- Зарубай цю птаху і звари. Але ніхто не має права їсти то м'ясо, я все з'їм.

Жінка зарубала птаху і поклала варити. А хлопці бідняка пішли до вуйка. Багачева жінка вийшла з хати надвір, а хлопці - до баняка, та й найшли то м'ясо. Їден схопив серце, а другий - печінку. І з'їли. Жінка вернулася і бачи, що вони щось їдять.

- Що ви їсте?

- Ми подивилися в баняк. Там були великі куски, то ми їх не чіпали, а з'їли два маленькі.

Вона до баняка - а там серця й печінки нема. Що робити? Зарубала вона кугута, взяла з него серце й печінку і вкинула в той баняк. Як усе зварилося, поклала його в миску і подала на стіл.

- На, їж.

Чоловік подивився по м'ясови - все є: і печінка, і серце на місці. З'їв він усе і ляг спати.

Встає рано - нема ніякого золота. І птаха пропала, і золота нема. А хлопці встали рано, їх мама стелить постіль, дивиться - золото в них обох під подушкою. Вона й каже чоловікови:

- Чоловіче, у обох наших хлопців під головами золото.

І так було кожного ранку: встають хлопці - під головами золото. Бідний брат іде до багатого і каже:

- У моїх хлопців кожного ранку під головами золото. Брат зрозумів усе та й каже:

- Ти з хлопцями щось роби. Бо як учує влада, то будеш пацити біду з ними. Скажуть, що вони крадуть.

Бідний бере і веде хлопців у ліс.

- Сидіть тут, - каже, - я зараз прийду. Назбираю дров і підем додому.

Та й пішов батько додому. Хлопці ходять, ходять по лісі і не можуть вийти на край. Так ходили вони до вечора, а ввечері здибає їх лісник.

- Що ви, хлопці, тут ходите?

І вони розказали, що тато їх привів і лишив. А в лісника дітей не було. Він і каже:

- Гай, ходіть до мене та й будете жити в мене.

Пішли хлопці до лісника та й живуть у него. І кожного ранку находи лісник у них під головами золото. Складає він то золото і вчить їх на мисливців. Дав їм рушниці, вони ходять по лісі, стріляють.

Жили хлопці в того лісника довго, і було їм уже по двадцять літ. Лісник мав їх за своїх.

І подумали хлопці: "Чого ми будем тут сидіти? Йдім по світі". Та й кажуть лісникові:

- Ми вже підем від вас.

Лісник їх не спиняє. Дає їм то все золото, що назбирав у них під подушками, і каже:

- Ідіть.

І дає їм ножа.

- Нате цей ніж. Як схочете розлучатися, то закладайте цей ніж у дуб. Коли хто з вас прийде до того дуба і побачи, що ніж чистий, то, значить, живі обидва, а як ніж буде іржавий, - то їдного вже нема.

Пішли вони. Та й ідуть, скілко йдуть, а кругом пустиня, нема де купити щось їсти. Вони хочуть убити якусь дичину. Побачили зайця. Ціляться вбити його, а він кричить їм:

- Хлопці, не бийте мене. Я дам вам двоє зайченят.

Дала їм зайчиха двоє зайченят. Понесли вони зайченят з собою. Ідуть далі, дивляться - лисиця біжить.

- Давай уб'єм цю лисицю. А лисиця каже:

- Не вбивайте мене, хлопці, я вам дам двоє маленьких лисенят. Вони лишили її, і вона дала їм двоє лисенят. Взяли тих лисенят і пішли далі. Ідуть, а назустріч біжить вовк. Вони ціляться в вовка, а вовк їм каже:

- Лишіть мене, хлопці, я дам вам двоє вовченят.

Лишили його і взяли двоє вовченят. Ідуть далі, а назустріч їм лев. Ціляться вони в лева, а він кричить:

- Не вбивайте мене, я дам вам двоє маленьких левів. Дав їм лев двоє левенят, і пішли вони далі.

Ходили вони, скілко ходили, і рішили розділитися. "Ти підеш у їден бік, а я - в другий". Поділилися вони тою дичиною, взяли обидва по їдному зайченяті, лисеняті, вовченяті й левеняті. І заклали в дуб ніж. Їден пішов у їден бік, а другий - у другий.

їден ішов, скілко йшов, і попав у город. Це був менший брат. Побачив він, що в городі чорні прапори. Зайшов у корчму поїсти, і дичина зайшла з ним. Люди дивляться на дичину, а він погодував її, поїв сам і питає тих людей:

- Чого у вас город такий смутний і чорні прапори? Корчмар каже йому й каже:

- У нас є дракон. Йому треба щодня чоловіка дати, щоб він з'їв. По черзі дали вже всі люди і прийшла черга царя. А він має лиш їдну дочку, тому сказав почепити чорні прапори, що має віддати свою дівчину драконови.

Питає він корчмаря:

- А де находиться той дракон?

- За городом є велика скала, туди треба вести людину. Вийшов він з корчми і йде до тої скали, до дракона. Прийшов туди увечері, переспав під скалою, а рано встав і лізе на скалу до дракона. А там був драконів палац. Заходи він до того палацу, а там нема нікого: на столі стоять дві склянки, налляті вином, і лежить записка. В ній написано: "Хто вип'є цего вина, дуже сильний буде. А перед дверима закопано меч".

Він не п'є то вино, а йде відкопувати меч. Відкопав його, але не може зрушити з місця, бо дуже важкий. Зайшов у хату, випив склянку вина, вийшов і підняв меч. Але не міг ним розмахнути. Зайшов до хати і випив ще й другу склянку вина. Як випив його, то взяв меч і махає ним, як хоче.

Привели туди цареву дочку. Побачила його дівчина і каже:

- Іди відци, бо з'їсть і тебе через мене.

- Як з'їсть, то хай з'їсть обох. Я хочу побачити, що то за дракон. А ту дівчину привів міністер. Привів її і там сховався. Хлопець його й не бачив.

Прийшов дракон і втішився, як побачив, що їх двоє.

- Замість їдного двох з'їм.

А хлопець вихопив меч і з їдного маху відрубав драконови шість голів. Лиш їдна голова в него лишилася. Дівчина побачила, що він не в силах ту голову відрубати, кинулася на дракона і рве його. А хлопець відрубав драконови й сему голову.

Як побідили дракона, дівчина зняла з шиї ланцюжок і одягла його на лева. І каже хлопцеви:

- За те, що ти мене врятував, тато мій дасть мене за тебе заміж. Тато мій - цар.

А хлопець дуже втомився і каже до дівчини:

- Спочиньмо трохи та й підем.

Лягли вони. Лягла дівчина, потому хлопець, коло хлопця лев, коло лева вовк, коло вовка лисиця, а крайній - заєць. Каже хлопець до лева:

- Я буду трохи відпочивати, а ти стережи. Як хтось буде йти, розбуди мене.

Лев захотів спати і каже вовкови:

- Я лягаю спати. Як ти щось побачиш, буди мене. А вовк захтів спати і каже лисиці:

- Я лягаю спати. Як щось побачиш, буди мене. Лисиця тоже захтіла спати і каже зайцеви:

- Я сплю, а як ти щось забачиш - буди мене. А заєць захтів спати і заснув.

Міністер побачив, що всі заснули, приходи, відрубує хлопцеви голову, бере дівчину, веде її набік і каже:

- Кажи цареви, що це я відрубав голови драконови. А як ні - то відрубаю й тобі.

Привів її міністер до царя та й каже:

- Я побідив дракона і врятував вашу дочку. І рішив цар дати дочку за міністра.

Дичина пробудилася, а хазяїн - без голови. Каже лев до вовка:

- Казав я тобі, щоб ти не спав? А вовк:

- Я казав лисиці, щоб вона не спала. А лисиця каже:

- Я казала зайцеви, щоб він не спав. Лишився винуватий заєць. Каже він:

- Я воскрешу його назад.

Побіг заєць і найшов таку деревину, що гіллячкою з неї удариш покійника, і він оживе. Приніс заєць ту гіллячку, вдарили нею хазяїна - і голова приросла.

Бере хлопець свою дичину і йде назад до тої корчми. Корчмар пізнав його. Питає він корчмаря:

- Що чути у вас в городі? А корчмар йому:

- Міністер побідив дракона, і цар дає за него дочку.

А він каже:

- Поки буде свадьба, ми будемо їсти хліб, той, що в царя буде на свадьбі.

І приказує зайцю:

- Іди до царевої дочки і скажи, хай дасть того хліба, що має цар на весіллі їсти.

Заєць побіг до царя і каже дівчині:

- Наш хазяїн каже, щоб ти дала того хліба, що має цар на свадьбі їсти.

А дівчина питає:

- Де ж він?

- У корчмі.

Вона пішла до пекаря й каже:

- Бери зо штири хлібини і неси до тої корчми.

Пекар узяв штири хлібини, поніс до корчми і дав хлопцеви. А хлопець каже до корчмаря:

- Це ще не все. Ми будемо пити вино, що в царя на свадьбі має бути.

Посилає він лисицю.

- Іди до царевої дочки і скажи, щоби дала вина, яке має бути на свадьбі в царя.

Лисиця побігла і сказала дівчині, що хазяїн казав дати того вина. Дівчина йде до погреба, до того чоловіка, що видавав вино, і каже:

- Бери зо два відра доброго вина, неси до корчми і дай тому хлопцеви, що має звірину.

Той бере два відра вина і несе до корчми. Лиш той пішов, а хлопець каже:

- І це ще не все. Ми будем їсти м'ясо, то, що в царя на свадьбі має бути.

І посилає вовка.

- Іди, скажи дівчині, щоб вона дала м'яса, яке в царя на свадьбі має бути.

Вовк пішов і сказав це дівчині. Вона пішла до кухаря і каже: - Беріть м'ясо і несіть до такої-то корчми.

Кухар узяв І поніс то м'ясо до корчми. А хлопець каже до корчмаря:

- І це ще не все. Ми ще й солодощі будем їсти, що в царя на свадьбі мають бути.

І посилає він лева.

- Іди до дівчини і скажи, щоб вона дала солодощів, які в царя на свадьбі мають бути.

Лев був такий сміливий, що не боявся нікого. Як прийшов він до дівчини, побачив його цар. Каже лев дівчині:

- Сказав хазяїн, щоб солодощів дали, які в царя мають бути на свадьбі.

Дівчина наказала слугам:

- Несіть до тої корчми солодощі. І понесли вони солодощі.

А цар побачив, що в лева на шиї - ланцюжок від його дочки, і питає дівчину:

- Як це сталося, що твій ланцюжок у лева на шиї. А дівчина йому:

- Мені сподобався лев, і я вчепила йому на шию свій ланцюжок.

- Коли це діло було? - питає цар. Вона каже:

- Це я не скажу. Якщо хочете знати, коли це було і як було, то спитайте у хлоця, що є в тій корчмі. Він хазяїн цему леву. Пошліть туди свою карету і просіть його, щоб він приїхав до нас. То він вам і скаже, як це було.

Цар думає: "Тут є якийсь секрет". Та й дав приказ запрягати коні в карету.

Приїхала карета, заходи кучер у корчму, а він вгощається там і вгощає всіх. Кучер питає:

- Хто хазяїн цеї дичини?

- Я хазяїн, - каже хлопець.

- Цар просив, щоб ти приїхав до него.

Сів він у карету, і поїхали до царя. Як побачила царівна, що він приїхав, сказала:

- Тату, треба стрічати його.

Цар вийшов надвір, зустрів його і попросив зайти. Сіли вони за стіл, і питає цар:

- Як це вийшло, що мої дівки ланцюжок з'явився на шиї у лева? А він бере та й каже:

- Тоді одягла вона ланцюжок на лева, як я побідив дракона. Вона бачила, як боровся лев, і одягла йому ланцюжок.

І розказав, як то все було.

-...Як я пробудився, дівчини не було. А що було далі, питайте свої дочки.

Викликає цар дочку і питає. А вона каже, як усе було. -...Як ми заснули, прийшов міністер і зарубав його, а мені сказав, щоб я того не розказувала, бо і мені голову відрубає. Цар каже:

- Беріть міністра і пускайте його до бугаїв.

А в него було сім бугаїв. Пустили міністра до них, і вони його на куски рогами розірвали.

Справили весілля. Цар віддав дочку за хлопця, і грали весілля тиждень.

Жили вони після весілля, може, рік, а може, й більше. І дуже цар зятя полюбив. Захтілося зятю йти на полювання. Збирається він, а цар каже:

- Бери з собою зо штири солдати. Як поїдеш, то в той темний ліс не заходь, бо хто заходи в той ліс, то назад не вертається.

Поїхав він і побачив оленя, запряженого в санки. Каже воякам:

- Ви сидіть тут, а я дожену того оленя.

Він до оленя, а він втік у той ліс, в який цар сказав не заходити. Зайшов туди мисливець і не знає, куди йти. Ходив він, ходив по тім лісі до вечора і не міг з него вийти. І звірина за ним ходила. Увечері вояки вернулися назад і кажуть цареви:

- Чекали ми його до вечора і не дочекалися. Він так і лишився в лісі.

А цар їм:

- З того лісу він не вернеться.

А він наклав у лісі вогонь і гріється. Чує, зверху на дубі хтось стогне. Подивився - а там баба сидить. І каже:

- Я замерзаю. А він їй:

- Та злазь, загрієшся.

- Я не злізу, бо боюся твоїх звірів.

- Злазь, вони тобі нічого не скажуть.

- Нє, боюся. Я кину тобі з дуба гіллячку, а ти бери ту гіллячку і вдар свою дичину.

Так він і зробив. Як ударив - усі його звірі стали каменями. А баба злази, вдарила гіллякою його самого, і став він каменем. Взяла баба те каміння, занесла до ями і покидала їх туди: та яма була повна каміння.

А брат його хтів бачити, чи живий він. Іде до того ножа, дивиться - ніж заіржавів, значить, брата живого нема. "Піду, поглядю я його", - сказав брат і пішов. Ходив він, кілко ходив, поки зайшов у той город. Зайшов у ту корчму, де брат був. А корчмар подумав, що то той самий, бо й дичина в него така сама була, як у того. Починає корчмар його питати:

- Як ти зміг вернутися? Тебе ж не було. Ти ж був пропав у лісі.

Він розказав корчмареви, що він - брат. Корчмар йому все розказав, і він пішов до царя. Цар побачив і подумав, що то його зять. І дочка царева подумала, що то її чоловік. Дуже схожі були брати їден на друтого. Царева дочка каже:

- Ти мій чоловік.

На другий день питає він царську дочку:

- То розкажи, як то було. А вона йому:

- Ти не знаєш, як то було?

Бо вона ж таки вважає, що то її чоловік. А цар питає:

- Де ж ти загубив царську одежу?

- У мене не було царської одежі.

А вони думають, що він придурюється.

- Піду я на полювання, - говорить він. А цар каже:

- Я ж казав тобі: не заходь у той ліс.

- Добре, - каже.

Але пішов він і таки попав у той ліс Ходив цілий день, хтів вийсти на край - ніяк не вийде. І прийшлось йому ночувати в лісі. Наклав він вогонь, бо коло вогню й літом веселіше сидіти. А та баба стогне на дубі. Подивився він угору - баба. Каже він:

- Злазь.

- Я боюся твої звірини. Я дам тобі гілляку, і ти вдар їх.

- Я їх ніколи не бив і бити не буду. Злазь.

І цілиться він стріляти в бабу, а баба сміється. Стрілив, а баба жива. Відірвав він від своєї одежі ґудзики, зарядив ними свою рушницю та як стрілив тими ґудзиками, то баба так і впала. Він її не вбив, лиш поранив. Питає її:

- Де мій брат? Як не скажеш, то... Бачиш моїх звірів? Зараз з тебе лиш куски лишаться.

Вона й каже:

- Я їх перекинула на каміння. Він їй:

- Перекидай назад брата на чоловіка, а як нє - то біда тобі буде. І вона перекинула каміння назад на чоловіка й дичину. А в ямі було ще багато каміння. Він питає її:

- Що то?

- То тоже люди були.

- То перекинь їх назад з каміння на людей.

Як зачала вона їх перекидати, то багато народу вийшло з того яру. Приказав він дичині:

- Беріть бабу і розірвіть на дрібні куски.

І звірі розірвали її. Він поклав ті куски на вогонь і спалив, а попіл розкидав на вітер. А то був не простий народ: там царі, міністри, різні начальники були. Чекають вони всі на його приказ. Що він їм скаже? А він і каже:

- Хто відки є, всі йдіть по домах.

І пішли всі. Лишилися він і брат. І розказав він братови, що був у царя.

- Казали там, що то не я, а ти.

Пішли вони в город. Той брат, що був зятем у царя, купує царську одежу і собі, і брату. Прийшли вони до царського двору. Той, що був зятем у царя, пішов в їдні ворота, а другий - у другі. Варта каже:

- Зять царів прийшов!

А від других воріт друга варта кричить:

- Зять ваш прийшов!

Зайшли вони обидва. І цар, і цариця, і дочка царева - всі дивляться, котрий їх зять і чоловік. Вони обидва їднакі. Не можуть пізнати, котрий зять, а котрий - брат його. А царева дочка подумала і питає:

- Чия це дичина, що лев з ланцюжком?

- Моя.

Тоді вона й сказала, котрий її чоловік. І як сіли вони, то три дні балювалися. А нарешті взяли та оженили зятевого брата на міністровій дочці. І жиють вони дуже добре.

ДВА БРАТИ - Казка Буковини

Жив один бідний чоловік. Мав він два хлопчики. І були ті хлопчики між собою дуже схожі.

Якось пішов той чоловік у ліс по гриби і побачив на дубі гніздо. Поліз він на дуба, дивиться, а в гнізді — золоте яйце. Взяв він те яйце та й пішов до свого багатого брата. Думає: «Продам братові. Бо що я, бідний, з ним зроблю?»

Купив багач яйце, а бідний за ті гроші купив їсти.

Через кілька днів пішов бідний знов у ліс. Ходив, ходив по лісі і забачив золоту птаху. «То, мабуть, та птаха, що несе золоті яйця», — думає він. Узяв рогатку і вистрілив камінчиком. Та й збив ту птаху. Вхопив він її, приносить додому і каже жінці: «Гарна птаха, але чим її годувати, як живемо бідно? Давай продамо братові».

Поніс він птаху до брата і продав. Коли бідний пішов додому, багатий брат зачав обдивлятися птаху і побачив, що під крилом написано: «Хто з'їсть моє серце й печінку, у того кожного ранку буде під подушкою золото». Каже він жінці:

— Зарубай цю птаху і звари. Але ніхто не має права їсти з неї м'ясо. Я все з'їм.

Жінка зарубала птаху і поставила варити. А хлопці бідняка прийшли до свого вуйка. Жінка багача вийшла з хати, а хлопці до баняка і знайшли те м'ясо. Один схопив серце, а другий печінку. Жінка приходить на кухню і бачить, що вони щось їдять.

— Що ви їсте?

— Ми подивилися в баняк. Там були великі шматки м'яса, то ми їх не брали, а з'їли два маленьких шматочки.

Вона до баняка, а там серця й печінки нема, та й зарубала когута, взяла з нього серце й печінку і вкинула у баняк.

Як усе зварилося, жінка поставила м'ясо перед чоловіком. Той подивився — все є, і печінка, і серце на місці. З'їв він усе і ліг спати.

Встає багач рано — нема ніякого золота. А хлопчики повставали, їх мама прибирала постіль, дивиться: під обома подушками золото. І в наступні дні так само. д

Бідний і похвалився багатому братові:

— У моїх хлопців кожного ранку під головами золото. А брат каже йому:

— Ти з хлопцями роби щось, бо як учує влада, то будеш пацити біду з ними. Скажуть, що вони крадуть.

Перепудився бідний брат. Бере він своїх хлопців і веде в ліс. «Сидіть тут, — каже, — а я зараз прийду. Назбираю дров і підемо додому». Та й утік від них. Хлопці ходять, ходять по лісі і не можуть вийти. Так ходили до вечора, а увечері здибав їх лісник. «Що ви, хлопці, тут шукаєте?» І вони розказали, що тато привів їх і лишив.

У того лісника не було дітей. Каже він хлопцям: «Гай ідіть до мене жити».

Живуть вони в лісника, і кожного ранку знаходить лісник у них під головами золото. Те золото лісник складав, а їх учив на мисливців. Ходять вони по лісі, стріляють дичину.

І виросли хлопці у того лісника. Він мав їх за своїх дітей. Як виповнилося їм по двадцять років, подумали вони: «Чого будемо сидіти на місці? Підемо у світ». Сказали про це лісникові. Він не відмовляв. Дав лісник хлопцям усе те золото, що назбирав у них під подушками, а ще дав ніж та й каже: «Як випаде розлучатися, то стромляйте цей ніж у дуба. Як хто із вас прийде до того дуба і побачить, що ніж чистий, значить, живі обидва, а як ніж буде іржавий, то нема вже одного». І пішли вони.

Ідуть, скільки йдуть, а кругом пустиня, нема чого їсти. Вирішили вони вбити якусь дичину. Забачили зайчиху, ціляться в неї, а та кричить: «Хлопці, не стріляйте, я дам вам двоє зайченят»! І дала їм зайчиха двоє зайченят. Понесли вони зайченят із собою.

Ідуть брати далі, дивляться, назустріч біжить вовчиця. Тільки націлилися, а вона каже: «Лишіть мене, хлопці, я дам вам двоє вовченят». Вони лишили її і взяли двоє вовченят.

Ідуть далі, а назустріч лев. Ціляться вони вбити його, а лев каже: «Не вбивайте мене, дам вам двоє маленьких левів». Дав їм лев двоє левенят, і пішли вони далі.

Ішли вони, йшли і вирішили розділитися. «Ти підеш в один бік, а я в другий». Поділилися брати дичиною — узяв кожен по зайченяті, вовченяті і левеняті. І встромили ніж у дуб. Та й розійшлися.

Один ішов, скільки йшов, і потрапив у город. Бачить, у городі чорні прапори. Зайшов у корчму, і дичина разом з ним. Нагодував він дичину, пообідав сам і питає людей, що були в корчмі:

— Чого у вас город такий смутний і чорні прапори розвішані?

А йому кажуть:

— У нас у городі є дракон. І кожна сім'я мусить по черзі дати йому щодня чоловіка, щоб з'їв. Дали вже всі люди, і прийшла черга царя. А він має лиш одну дочку. Тому й сказав цар почепити чорні прапори.

Хлопець спитав корчмаря:

— А де той дракон?

— За городом є велика скала. До тої скали возять драконові людей.

Вийшов він із корчми і йде до тої скали. Прийшов увечері, переспав під скалою, а рано встав і лізе на скалу до дракона. А там палац. Він зайшов туди. У палаці — нікого, на столі щось налито у дві склянки і записка. У записці написано: «Хто вип'є з цих склянок, то буде дуже сильний. Перед дверима закопаний меч».

Хлопець не п'є зі склянок, а йде викопувати меч. Відкопав, а з місця зрушити не може, такий він важкий. Зайшов хлопець до палацу, випив з однієї склянки, вийшов і легко підняв меч. Але розмахнути ним не може. То він зайшов та випив ще й з другої склянки і зробився такий сильний, що розмахував мечем, як хотів.

Привели туди цареву дочку. Забачила його дівчина і каже:

— Іди звідси, бо з'їсть і тебе дракон.

— Як з'їсть, — каже, — то най їсть нас обох. Я хочу побачити, що то за дракон.

А привів царівну міністр і сховався. Хлопець його не бачив.

Прийшов дракон. Як угледів хлопця й дівчину, то втішився: «Замість одного двох з'їм». А хлопець як розмахнув мечем, то так і відрубав драконові шість голів. Лиш одна голова у дракона лишилася. А дичина забачила, що хазяїнові важко, кинулася на дракона і рве його. Хлопець тим часом відрубав драконові й сьому голову.

Як сконав дракон, дівчина зняла із шиї золотий ланцюжок і почепила на лева. Та й каже до хлопця: «Мій тато — цар. За те, що ти вбив дракона, він дасть мене заміж за тебе.

Хлопець і каже:

— Давай спочинемо трохи, а потому підемо.

Лягли вони спочивати. Спершу дівчина, а далі хлопець, коло хлопця лев, коло лева вовк, а крайній — заєць. Наказує хлопець левові:

— Я буду спати, а ти стережи. Як хтось ітиме, -розбуди мене.

Лев захотів спати та й каже вовкові:

— Я буду спати, а ти стережи. Як щось побачиш, то буди мене.

Вовк теж захотів спати та й каже зайцеві:

— Я буду спати, а ти розбуди мене, як щось забачиш. А заєць захотів спати і заснув.

Міністр побачив, що всі поснули, відрубав хлопцеві голову, забрав дівчину і веде її. Говорить дівчині дорогою: «Кажи цареві, що то я відрубав голови драконові. А якщо не так скажеш, то відрубаю й тобі».

Пробудилася дичина, а хазяїн мертвий. Каже лев до вовка:

— Я тобі наказував, щоб ти не спав? А вовк каже:

— Я наказував зайцеві, щоб він не спав. Лишився винуватий заєць. Він каже:

— Я винен, то я й воскрешу хазяїна.

Побіг заєць і знайшов чарівну деревину. Як удариш гіллячкою з того дерева мертву людину, то вона оживе. Приніс заєць ту гіллячку, вдарив нею зарубаного хазяїна, і той ожив.

Бере хлопець свою дичину, йде до тої самої корчми, й питає корчмаря:

— Що чути у вас в городі?

— Міністр побідив дракона, і цар віддає за нього дочку, — каже корчмар. А хлопець говорить йому:

— Коли ще буде весілля, а ми вже їстимемо хліб, той, що буде на весіллі, — і наказує зайцю: — Іди до царевої дочки і скажи, хай дасть того хліба, що буде на її весіллі.

Заєць побіг туди і говорить дівчині:

— Наш хазяїн каже, щоб ти дала того хліба, що має цар на весіллі їсти.

— Де ж він? — питає дівчина.

— У корчмі.

Вона пішла до пекаря й каже:

— Бери штири хліби і неси до тої корчми.

Пекар заніс хліб у корчму і віддав його хлопцеві. А хлопець каже корчмареві:

— Це ще не все. Ми ще будемо їсти м'ясо, що цар на весіллі їстиме, — і посилає вовка: — Іди скажи дівчині, щоб вона дала м'яса, того, що цар на весіллі їстиме.

Вовк пішов і сказав це дівчині. А вона сказала кухарки «Беріть м'ясо і несіть до такої-то корчми». Кухар узяв те м'ясо і поніс до корчми. А хлопець каже:

— Це ще не все. Ми ще поїмо тих солодощів, що цар на весіллі буде їсти, — та й посилає лева: — Іди до царевої дочки і скажи, щоб дала тих солодощів, що цар на весіллі буде їсти.

Прийшов лев до дівчини, і наказала вона однести солодощі. А тут цар побачив, що в лева на шиї ланцюжок його дочки, і питає дочку:

— Чого це твій ланцюжок у лева на шиї? Вона каже:

— Якщо хочете знати, то запитайте хлопця, хазяїна цьому леву. Він у корчмі.

Цар думає: «Тут якийсь секрет»: Дає він наказ запрягати коні в карету і їхати за хлопцем. Заходить кучер у корчму і запитує:

— Хто хазяїн цієї дичини?

— Я хазяїн.

— Цар просив приїхати до нього.

Сів хлопець у карету і поїхав до царя. Як забачила свого рятівника царева дочка, сказала:

— Тату, треба стрічати його.

Цар вийшов надвір, зустрів хлопця. Запросив у палац.

— Як це сталося, що ланцюжок моєї дочки опинився на шиї лева? — питає цар.

— Тоді наділа царівна ланцюжок на мого лева, як я побідив дракона. Вона бачила, як лев боровся, й нагородила його.

І розказав хлопець, як він ліг спати й наказав леву, щоб стеріг, а лев наказав вовкові, вовк зайцеві, а той заснув. І хтось украв дівчину.

— Як я пробудився, дівчини не було. Що було далі, питайте свою дочку.

Запитує цар дочку, а вона розповідає:

— Цей хлопець мене врятував. А як ми заснули, прийшов міністр, зарубав його, а мені сказав, щоб я правду нікому не розказувала, бо відрубає й мені голову.

Цар сказав:

— Беріть міністра і вкиньте його до бугаїв.

А в царя було сім бугаїв. Вкинули міністра до тих бугаїв, і вони розірвали його рогами.

Цар віддав дочку за хлопця, і зіграли весілля.

Жили вони після весілля, може, рік, а може, й більше. І дуже полюбив цар зятя.

Захотілося зятю на полювання. Збирається він, а цар каже:

— Бери з собою кілька вояків. Не заходь у такий-то ліс, бо хто туди заходить, назад не вертається.

Поїхав він і забачив оленя та й каже воякам:

— Ви сидіть тут, а я дожену того оленя.

Він до оленя, а олень утік у той ліс, в який цар казав не заходити. Зайшов туди царів зять і заблудився. Ходив він по лісі до самого вечора і звірина за ним ходила.

Увечері вояки вернулися і кажуть цареві:

— Чекали ми його до вечора і не дочекалися, так і лишився в лісі.

— З того лісу він уже не вернеться, — сумно сказав цар. А царів зять розклав у лісі вогонь і гріється. Чує, зверху на дубі хтось стогне. Подивився — баба сидить. Каже баба:

— Я замерзаю.

— То злазьте зігрійтесь коло вогню.

— Не злізу, бо боюся твоїх звірів.

— Злазьте, вони вам нічого не зроблять.

— Ні, боюся. Я кину тобі гіллячку, а ти вдар своїх звірів тою гіллячкою.

Так він і зробив. Ударив своїх звірів, і всі вони стали каменями. А баба злізла і вдарила гіллякою його самого. І він став каменем. Взяла баба ті камені й покидала їх у яму. А в тій ямі лежало повно каміння, бо вони були не перші.

А брат його захотів бачити, чи він живий. Іде до того ножа, дивиться — ніж заіржавів. «Значить, брата живого нема. Піду пошукаю його», — подумав браг і пішов.

Ходив він, скільки ходив, та й зайшов у той самий город і в ту ж корчму, де брат його був. А корчмар подумав, що це зять царя, бо й дичина була така сама, та й розпитує, як той вибрався з лісу. Розказали вони усе один одному, і пішов хлопець до царя.

Цар побачив його і теж подумав, що то зять. І дочка царева подумала, що то її чоловік.

— Де ж ти загубив царську одежу? — запитує цар.

— У мене її ніколи не було.

А вони думають, що він придурюється.

— Піду я на полювання, — каже він. А цар йому:

— То не заходь знов у той ліс.

— Добре, — каже. А як пішов, то попав і він у той ліс. Ходив цілий день, хотів вийти на край — ніяк не вийде. Довелося заночувати. Розіклав він вогонь, бо коло вогню й літом веселіше сидіти.

Чує, на дубі щось стогне. Подивився угору — баба. Він каже:

— Злазь.

— Я боюся твоєї звірини. Я дам тобі гілляку, і ти вдар їх.

— Я їх не бив ніколи і бити не буду. Злазь.

Та й цілиться у бабу з рушниці. Баба сміється. Він стрілив, а баба жива. Тоді він одірвав від своєї одежі ґудзика, зарядив ним рушницю та як стрілив, то баба так і впала.

Він її не вбив, а лиш поранив.

— Де мій брат? — питає бабу. — Як не скажеш, то... Бачиш моїх звірів? Зараз лиш кавалки з тебе лишаться.

— Я перекинула його в каміння.

— Перекидай брата в чоловіка, а як ні — біда тобі буде. І вона перекинула каміння у чоловіка й дичину. А в ямі ще багато каміння. Він і питає: — А то що?

— То теж люди були.

— То перекинь їх із каміння в людей.

Вона зачала їх перекидати, і багато народу вийшло з того яру. Хлопець наказав дичині: «Розірвіть бабу на дрібні шматки». Звірі розірвали її. Він кинув ті шматки на вогонь, спалив, а попіл розвіяв по вітру.

Серед воскреслих були і царі, і міністри, і різні начальники. І всі чекають наказу. Він і говорить: — Хто звідки є, всі йдіть по домах.

І пішли всі. Лишилися брати і дичина їхня. І розказав брат братові, як був у царя і як його за царського зятя прийняли.

Пішли вони в город. Той, що зятем у царя, купує царську одежу і собі, і брату. Прийшли до царського палацу. Царський зять пішов у одні ворота, а його брат — у другі. Варта гукає: «Зять царів прийшов!» А від других воріт друга варта кричить: «Зять царів прийшов!» І зайшли вони обидва. Цар, цариця і дочка царева — всі дивляться, котрий їх зять і чоловік. А вони однакові, неможливо розрізнити. Але тут царева дочка спитала:

— Чия це дичина, що лев із ланцюжком? — Моя.

То ти і є мій чоловік.

І як сіли вони всі, то три дні веселилися. А на четвертий оженили зятьового брата на міністровій дочці. І живуть вони всі дуже добре.