|
Жив один бідний-бідний чоловік. Він мав два сини. Тяжко він на них хліба заробляв. Ходив роблячи, служив, мучився, раз він каже:
- Сини мої, ви вже виросли. Ідіть самі собі заробляйте хліба. Ідіть десь служити, або найміться в якогось багатого хазяїна та йдіть робіть, щоби ви вже й мені дали кусок хліба. А сини подумали, подумали та й відповідають:
- Наймемося цілому селу пасти стадо овець на полонині.
Ну й добре, пішли вони. Забрали з цілого села овець і пішли на полонину пасти. Браття любили один другого, і кожного тижня брат брата пущав у село. Раз Никола ходив у село за хлібом, другий раз ходив Іван. Одного разу кличе Микола:
- Но, Іване, йди ти. Твоя черга. Принесеш хліба, соли, кромплів. Бери стілько, щоби ми тиждень прогодовалися.
- Добре, - говорить Іван, - я йду. Чекай мене завтра увечері. І пішов Іван, а Микола зостався, пасе стадо, пасе. Вечір надходить, а Івана не є. Уже Іван мав бути, а його не є. Никола став дуже гойкати:
- Іване-е! Іване-е!
Раз чув, а якийсь голос озивається:
- Гей, гей! Я ту! Ходи сюди! Ходи сюди! Ходи! Я ту! Озивається, озивається. "Недобре йому, - думає, - заблудився мій брат." Іде і гойкає:
- Іване, Іване!
І чує він, що той голос усе ближче. Але щось йому той голос не любиться. "То не мій брат, бо в мого брата голос тонший. То якийсь звір, бо товстий голос має." Задумався, але що робити? А воно далі гойкає:
- Гей-гей!
Тоді Никола відгукнувся:
- Ходи, ходи! Ходи сюди! Я ту.
Приходить воно, позирає Никола, а то страшний песиголовець. Леґінь дуже напудився та крикнув:
- Йо-йой!
Думає: "Мабуть, ти з'їв десь мого брата". Що було робити? Песиголовець каже:
- Но, тепер ходи зо мною.
І забрав песиголовець Николу. Никола йде за песиголовцем. Айбо всі овечки, коли увиділи, що Никола йде за песиголовцем, усі зобралися - і за Николою. Ідуть, ідуть, далеко-далеко лісом ідуть. І приходять до єдної печери. Одкрив песиголовець скалу:
- Николо, заходи!
Никола зайшов до тої печери, а за ним усі овечки. Каже йому песиголовець:
- Сідай.
Сів Никола. Песиголовець став класти огень.
- Помагай, - наказує, - і ти. Я тебе, - повідає, - спечу й з'їм. Напудився Никола. "Що я тепер буду робити?" Думав, думав, а песиголовець клав огень. А на ковбиці лежала велика довбня. І, коли песиголовець нагнувся, Никола взяв тоту довбню і як бахнув його раз по голові - песиголовцьови нараз вискочило око. Песиголовець осліп. А Никола думає собі: "А що тепер робити?" А песиголовець скоро скочив до дверей:
- Ого! Тепер тобі буде конець. Я тебе не випущу живого. Тепер буду з тебе живого м'ясо їсти!
Напудився Никола. Що ту зробити? Песиголовець став вимітувати по одній овечці надвір. Вимітує, вимітує. А Никола мав коло себе ніж. Зарізав він скоро єдну овечку, здер з неї шкуру й надів на себе. А песиголовець вимітував овечки та попав на Николу. І скоро виверг Николу з тою овечою шкурою.
Коли Никола був уже надворі, він подумав собі: "Тепер я хлоп. Тепер мене песиголовець не їме. Він сліпий, і я втікну. З вівцями втікну". А песиголовець своєї веде:
- То ти, Николо? Но нич, ходи, Николо, сюди. Прийди, я тобі нич не буду робити. Коли ти мене послухаєш, я тобі подарую цей перстень золотий!
А Никола зрадувався, що буде мати перстень. Коли Никола перстень носив? Та й думає собі: "То добре діло. Песиголовець мені перстень подарує. Він сліпий, і я з перстеньом утікну."
А песиголовець бере перстень і стягає з пальця.
- Но, - каже, - кидай мені!
Песиголовець кидає йому перстень через двері. Никола хапле той перстень, надіває на палець і втікає. І тут сталася біда. Перстень загойкав:
- Я ту, я ту! Я ту!
А песиголовець що робить? Біжить просто за Николою. Никола дуже напудився. Що йому робити? Біжить, біжить, а перед ним велика скала. Песиголовець уже доганяє його, вже скоро його хапле. Никола вже не знає, що має робити. Скоро прибіг до скали, узяв великий камінь, пересік, перерубав собі палець і верг долу скалою разом з перстеньом. А перстень зачав гойкати:
- Я ту, я ту! Їмай мене, їмай мене! Я ту, я ту!
І як побіг песиголовець за тим перстеньом, і долу скалою впав. І щез у тій прірві великій. І там пропав.
А Никола з своїми вівцями забрався назад на полонину. І брат його прийшов. Жили щасливо. Вже вони ніколи не гойкали вночі. Тихо спали, тому що боялися інших песиголовців. Може, вони й тепер ще живуть, кеть не повмирали.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Туриця, Перечинського району, Закарпатської області
28 березня 1988 року
Оповідач: Козак Марія Юріївна (1928 року народження)
Українські народні казки: Книга 18: Казки Закарпаття. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2007. — 424 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|