|
Були два брати. Один був бідний, а один багач. І на полі в цего бідного зривало щось з жита й пшениці колоски. І він не знав, що. І прядиво з кукурудзів рвало, і з фасулі цвіт. Прийшов бідний і його жінка з церкви, і каже жінка до чоловіка:
- Я піду подивитися, що нам, - каже, - колосся стинає і з кукурудзів прядиво рве.
Каже чоловік до жінки:
- Я піду. А ти будь дома з дітьми.
Пішов чоловік, сів собі під фасулю, а пташка прилітає і рве колоски з пшениці і з жита. І з кукурудзів прядиво, і з фасулі цвіт. Коли вона рвала цвіт з фасулі, чоловік її імив. Їмив її, а вона зачала кричати:
- Пусти мене! А він їй сказав:
- Я тебе тоді пущу, як ти скажеш, хто ти є. Чого ти в мене рвеш, а братови несеш?
І сказала вона йому:
- Я є твого брата щастя.
- А де моє щастя?
- В далеких світах твоє щастя. Це все ти спродай свому братови і виберися відци, але так, би тебе Біда не виділа. Та Біда, що сидить у тебе за комином.
Прийшов він т'хаті і розказав це жінці. Та пішов до брата і каже:
- Купуй у мене це все, бо я їду геть. Цей город, цю хату і мою землю купуй.
Братови не жаль було, що він їде. Брат лиш сказав:
- Добре, їдь, брате. Я плачу.
Він думав, що добре розживеться на цім усім. Як брат до него приходив позичити кварту муки, то він позичити не хотів, а це каже:
- Давай, жінко, їсти. Най брат попоїсть, бо брат голоден. І ще передай жінці й дітям.
Жінка багатого брата дала йому з собою харчів. Він приходить собі т'хаті і каже жінці:
- Мемо, жінка, вибиратися. Брат платить нам за все, що тут лишаємо. І дав нам харчів. Пожалував нас напослідку брат.
І вони ся вибрали. А сокиру чоловік забув на сволоці. Та й пішли вони дорогою через ліс, вже файний кавалочок від хати перейшли, так, як відци до Косова. Тоді каже чоловік:
- Ми вже не годні йти. Відпочинемо тут. Я врубаю дров і звариш, жінко, їсти.
Він до мішка - все є, а сокири нема. Нема чим дров урубати. Тоді чоловік каже до жінки:
- Вертаюся додому за сокирою. Жінка каже:
- Не вертайся, бо причепиться тебе Біда і принесеш її сюди. А він наважився й каже:
- Ні, я мушу. Я без сокири нічого не варт.
Вернувся він до хати, за сволок по сокиру, а Біда з-за комина та йому на плечі. І він каже їй:
- Що ти хочеш? Іди на піч, я йду дров рубати.
- Ти рубай дрова, а я буду сидіти тобі на плечах. Я вже від тебе не йду нікуди.
І замок він хату та й іде з нею, з Бідою. Жінка побачила його здалеку та й каже до дітей:
- Відай наш тато Біду несе. Приходить він, а жінка каже:
- Казала-м тобі, би-с не вертав т'хаті. Казала-м, що йметься тебе Біда?
А він мовчить і пахає табаку. А Біда каже:
- Ти хоть табаку пахаєш, а я таки голодна сиджу. Тоді каже чоловік:
- Я собі відсипаю табаки в папір, а ти залазь у табахєрку. Я тебе закрию і будеш там пахати, кілко хотіти, поки я їсти не пристараю.
Вона залізла туди, і чоловік її закрив. І поклав у кишеню. І сказав:
- Тепер будеш пахати, кілко хотіти.
Тоді він узяв сокиру, розколов бука, витесав клин і забив у розколину. Щоб у букови була шпарка. І там табахєрку заклав, і тоді клина вибив. І бук притиснув Біду в табахєрці.
І пішли вони. Заходять у місто, прийшли до шиньку. І тоді каже жінка:
- Іду я в шиньк та послухаю, що люди говорять.
Зайшла вона, а там шинькар з дідичем говорять. Каже дідич:
- Коби мені трафився якийсь чоловік. Я б його з жінкою й дітьми взяв до себе, бо нема кому робити.
Жінка вийшла і сказала про це чоловікови, чоловік підходить ід'дідичеви та й каже:
- Паночку, я шукаю роботи. А дідич його питає:
- Ти сам?
- Ні, в мене є жінка й двоє дітей.
- А де вони, твоя жінка та й діти? - питається його дідич.
- Гозди, - каже, - сидять надворі.
- Іди, - каже, - клич їх сюди.
Чоловік пішов і закликав їх. Дідич сказав шинькареви:
- Давай цим людям їсти.
Той дав їсти, вони файно попоїли. Дідич заплатив за них і каже:
- Пішли.
Виходять надвір, там стоїть бричка, запряжена парою коней.
- Сідайте, - сказав дідич, і вони поїхали.
Приїхає дідич т'хаті, напроти виходить його жінка. А він каже:
- Дивися, жінко, яке нам Бог дав щастя. Маємо робітників.
- Заходіть до хати, - каже жінка, - і мемо полуднувати. Ці відказуються, кажуть, що лиш пополуднували, а дідичка їм:
- Е, треба і в мене попоїсти.
Сидять вони навкруг стола, полуднують, а дідич каже:
- Так, Іване. Це все, що ти видиш, буде як твоє. Я тебе тут кладу ґаздою. Я тобі даю для проживання хату. Твій хлопець буде з тобою хлопську роботу робити, жінка їсти варити. А дівчина твоя теж уже велика, вона буде в склепі продавати.
А цей бідний чоловік каже:
- Пане, що я знаю без вас робити?
- Ти ж ґазда будеш у мене, Іване, ти ж знаєш, як треба робити, щоб усе було добре. Будуть приходити люди на жнива, будуть у нас жати, ти будеш їм за це платити збіжжям.
І прийшли жнива, і люди все пожали, все поробили і добре заробили. І тоді каже Іван панови:
- Нам треба пивницю копати.
- Копай, - каже дідич.
Копає він з хлопцем пивницю і находить у земли п'ять бочок золота. Каже він до хлопця:
- Біжи, Васильку, і скажи, най пан та й пані прийдуть сюди. Приходить пан.
- Що, Іване, скажеш?
- Ходіть, пане, щось мете видіти. Дідич подивився та й за голову ймився.
- От, Іване, який ти щасливий! Та й твоя жінка й твої діти. Подивився дідич на свою жінку та й каже:
- Лишаймо це все на Івана.
- Як ти лишаєш, то й я лишаю, - сказала жінка. А дідич каже до Івана:
- Я тебе прошу, Іване, дай мені штири бочки золота, а бочку лишай собі. І я тобі лишаю весь свій маєток і їду з жінкою геть.
Іван каже:
- Ну чого ж ви хочете їхати геть? Та ж будьте тут, як були.
- Ні. Ви собі ґаздуйте, а ми двоє поїдемо.
І взяв собі дідич штири бочки золота і з жінкою поїхав, а все своє добро лишив Іванови.
Дідич поїхав, а Іван пише свому братови: "Пириїхай, братчику, будеш видіти, як я жию". Брат приїхав і ймився за голову. "Цей у мене кварту муки зичив, а тепер у такому добрі пливе!" А Іван братови їсти, Іван братови все. Так ся братом тішить. А багач братови не рад. Каже йому багач:
- Скажи мені, як ти допався до цего добра? Ти ж бут такий бідний. А бідний брат любив брата-багача та й розказав йому всю правду.
Розказав, як то було. Тоді каже багач:
- Слухай, ну а де ти її дів, ту Біду?
- Ади, - каже, - братчику, поклав її в табахєрку, заткав, розколов бука, забив клин і поклав туди табахєрку. Клин вибив, і там її притиснуло.
- Я чув, як вона там кричала в буці, - каже багач.
І тоді багач собі подумав: "Я її звідти виб'ю, най вона знов іде до него".
Рано встає багач і каже:
- Брате, я поїхав.
- Братику, та будь ще.
- Нє, мені треба додому їхати.
Дає ґазда братови золота, дає випити руму. Наклав йому повну фіру всего. Та й просить:
- Братчику, коли ще приїдеш?
- Приїду, приїду.
Поїхав багатий брат, приїхав д'букови, відважує то, витягає табахєрку з Бідою, розв'язує, розтикає.
- Йди, небого, твій хазяїн у такім добрі, а ти тут сидиш? А Біда йому сказала:
- Тепер ти мій, а я твоя.
І в пазуху йому залізла. І проїхав він, цей фальшивий брат, кілька кроків - впав йому один кінь. Лиш один лишився. Він тим конем ледве т'хаті приїхав. А дома згоріла стайня і в стайни маржина. І хата згоріла. І лиш в'їхав він на загороду, і другий кінь упав. Жінка кричить ґвавту. Питається його жінка:
- Як це наробилося?
А він сказав, що випустив братову Біду з бука і тепер Біда в него в пазусі. А жінка як учула це, так упала і вмліла.
І доживав багач віка в тій хаті, що бідний брат йому продав. А як поховав жінку, тоді собі сказав: "Не копай ні під ким яму, бо сам у ню впадеш".
І на вербі дзвінчик, а нашій казці кінчик.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Уторопи, Косівського району, Івано-Франківської області
16 травня 1987 року
Оповідач: Ласійчук Марія Юріївна (1919 року народження)
Українські народні казки: Книга 4. Казки Гуцульщини. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 456 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|