ДВА БРАТИ І БІДА - Казка Гуцульщини

Були два брати. Один був бідний, а один багач. І на полі в цего бідного зривало щось з жита й пшениці колоски. І він не знав, що. І прядиво з кукурудзів рвало, і з фасулі цвіт. Прийшов бідний і його жінка з церкви, і каже жінка до чоловіка:

- Я піду подивитися, що нам, - каже, - колосся стинає і з кукурудзів прядиво рве.

Каже чоловік до жінки:

- Я піду. А ти будь дома з дітьми.

Пішов чоловік, сів собі під фасулю, а пташка прилітає і рве колоски з пшениці і з жита. І з кукурудзів прядиво, і з фасулі цвіт. Коли вона рвала цвіт з фасулі, чоловік її імив. Їмив її, а вона зачала кричати:

- Пусти мене! А він їй сказав:

- Я тебе тоді пущу, як ти скажеш, хто ти є. Чого ти в мене рвеш, а братови несеш?

І сказала вона йому:

- Я є твого брата щастя.

- А де моє щастя?

- В далеких світах твоє щастя. Це все ти спродай свому братови і виберися відци, але так, би тебе Біда не виділа. Та Біда, що сидить у тебе за комином.

Прийшов він т'хаті і розказав це жінці. Та пішов до брата і каже:

- Купуй у мене це все, бо я їду геть. Цей город, цю хату і мою землю купуй.

Братови не жаль було, що він їде. Брат лиш сказав:

- Добре, їдь, брате. Я плачу.

Він думав, що добре розживеться на цім усім. Як брат до него приходив позичити кварту муки, то він позичити не хотів, а це каже:

- Давай, жінко, їсти. Най брат попоїсть, бо брат голоден. І ще передай жінці й дітям.

Жінка багатого брата дала йому з собою харчів. Він приходить собі т'хаті і каже жінці:

- Мемо, жінка, вибиратися. Брат платить нам за все, що тут лишаємо. І дав нам харчів. Пожалував нас напослідку брат.

І вони ся вибрали. А сокиру чоловік забув на сволоці. Та й пішли вони дорогою через ліс, вже файний кавалочок від хати перейшли, так, як відци до Косова. Тоді каже чоловік:

- Ми вже не годні йти. Відпочинемо тут. Я врубаю дров і звариш, жінко, їсти.

Він до мішка - все є, а сокири нема. Нема чим дров урубати. Тоді чоловік каже до жінки:

- Вертаюся додому за сокирою. Жінка каже:

- Не вертайся, бо причепиться тебе Біда і принесеш її сюди. А він наважився й каже:

- Ні, я мушу. Я без сокири нічого не варт.

Вернувся він до хати, за сволок по сокиру, а Біда з-за комина та йому на плечі. І він каже їй:

- Що ти хочеш? Іди на піч, я йду дров рубати.

- Ти рубай дрова, а я буду сидіти тобі на плечах. Я вже від тебе не йду нікуди.

І замок він хату та й іде з нею, з Бідою. Жінка побачила його здалеку та й каже до дітей:

- Відай наш тато Біду несе. Приходить він, а жінка каже:

- Казала-м тобі, би-с не вертав т'хаті. Казала-м, що йметься тебе Біда?

А він мовчить і пахає табаку. А Біда каже:

- Ти хоть табаку пахаєш, а я таки голодна сиджу. Тоді каже чоловік:

- Я собі відсипаю табаки в папір, а ти залазь у табахєрку. Я тебе закрию і будеш там пахати, кілко хотіти, поки я їсти не пристараю.

Вона залізла туди, і чоловік її закрив. І поклав у кишеню. І сказав:

- Тепер будеш пахати, кілко хотіти.

Тоді він узяв сокиру, розколов бука, витесав клин і забив у розколину. Щоб у букови була шпарка. І там табахєрку заклав, і тоді клина вибив. І бук притиснув Біду в табахєрці.

І пішли вони. Заходять у місто, прийшли до шиньку. І тоді каже жінка:

- Іду я в шиньк та послухаю, що люди говорять.

Зайшла вона, а там шинькар з дідичем говорять. Каже дідич:

- Коби мені трафився якийсь чоловік. Я б його з жінкою й дітьми взяв до себе, бо нема кому робити.

Жінка вийшла і сказала про це чоловікови, чоловік підходить ід'дідичеви та й каже:

- Паночку, я шукаю роботи. А дідич його питає:

- Ти сам?

- Ні, в мене є жінка й двоє дітей.

- А де вони, твоя жінка та й діти? - питається його дідич.

- Гозди, - каже, - сидять надворі.

- Іди, - каже, - клич їх сюди.

Чоловік пішов і закликав їх. Дідич сказав шинькареви:

- Давай цим людям їсти.

Той дав їсти, вони файно попоїли. Дідич заплатив за них і каже:

- Пішли.

Виходять надвір, там стоїть бричка, запряжена парою коней.

- Сідайте, - сказав дідич, і вони поїхали.

Приїхає дідич т'хаті, напроти виходить його жінка. А він каже:

- Дивися, жінко, яке нам Бог дав щастя. Маємо робітників.

- Заходіть до хати, - каже жінка, - і мемо полуднувати. Ці відказуються, кажуть, що лиш пополуднували, а дідичка їм:

- Е, треба і в мене попоїсти.

Сидять вони навкруг стола, полуднують, а дідич каже:

- Так, Іване. Це все, що ти видиш, буде як твоє. Я тебе тут кладу ґаздою. Я тобі даю для проживання хату. Твій хлопець буде з тобою хлопську роботу робити, жінка їсти варити. А дівчина твоя теж уже велика, вона буде в склепі продавати.

А цей бідний чоловік каже:

- Пане, що я знаю без вас робити?

- Ти ж ґазда будеш у мене, Іване, ти ж знаєш, як треба робити, щоб усе було добре. Будуть приходити люди на жнива, будуть у нас жати, ти будеш їм за це платити збіжжям.

І прийшли жнива, і люди все пожали, все поробили і добре заробили. І тоді каже Іван панови:

- Нам треба пивницю копати.

- Копай, - каже дідич.

Копає він з хлопцем пивницю і находить у земли п'ять бочок золота. Каже він до хлопця:

- Біжи, Васильку, і скажи, най пан та й пані прийдуть сюди. Приходить пан.

- Що, Іване, скажеш?

- Ходіть, пане, щось мете видіти. Дідич подивився та й за голову ймився.

- От, Іване, який ти щасливий! Та й твоя жінка й твої діти. Подивився дідич на свою жінку та й каже:

- Лишаймо це все на Івана.

- Як ти лишаєш, то й я лишаю, - сказала жінка. А дідич каже до Івана:

- Я тебе прошу, Іване, дай мені штири бочки золота, а бочку лишай собі. І я тобі лишаю весь свій маєток і їду з жінкою геть.

Іван каже:

- Ну чого ж ви хочете їхати геть? Та ж будьте тут, як були.

- Ні. Ви собі ґаздуйте, а ми двоє поїдемо.

І взяв собі дідич штири бочки золота і з жінкою поїхав, а все своє добро лишив Іванови.

Дідич поїхав, а Іван пише свому братови: "Пириїхай, братчику, будеш видіти, як я жию". Брат приїхав і ймився за голову. "Цей у мене кварту муки зичив, а тепер у такому добрі пливе!" А Іван братови їсти, Іван братови все. Так ся братом тішить. А багач братови не рад. Каже йому багач:

- Скажи мені, як ти допався до цего добра? Ти ж бут такий бідний. А бідний брат любив брата-багача та й розказав йому всю правду.

Розказав, як то було. Тоді каже багач:

- Слухай, ну а де ти її дів, ту Біду?

- Ади, - каже, - братчику, поклав її в табахєрку, заткав, розколов бука, забив клин і поклав туди табахєрку. Клин вибив, і там її притиснуло.

- Я чув, як вона там кричала в буці, - каже багач.

І тоді багач собі подумав: "Я її звідти виб'ю, най вона знов іде до него".

Рано встає багач і каже:

- Брате, я поїхав.

- Братику, та будь ще.

- Нє, мені треба додому їхати.

Дає ґазда братови золота, дає випити руму. Наклав йому повну фіру всего. Та й просить:

- Братчику, коли ще приїдеш?

- Приїду, приїду.

Поїхав багатий брат, приїхав д'букови, відважує то, витягає табахєрку з Бідою, розв'язує, розтикає.

- Йди, небого, твій хазяїн у такім добрі, а ти тут сидиш? А Біда йому сказала:

- Тепер ти мій, а я твоя.

І в пазуху йому залізла. І проїхав він, цей фальшивий брат, кілька кроків - впав йому один кінь. Лиш один лишився. Він тим конем ледве т'хаті приїхав. А дома згоріла стайня і в стайни маржина. І хата згоріла. І лиш в'їхав він на загороду, і другий кінь упав. Жінка кричить ґвавту. Питається його жінка:

- Як це наробилося?

А він сказав, що випустив братову Біду з бука і тепер Біда в него в пазусі. А жінка як учула це, так упала і вмліла.

І доживав багач віка в тій хаті, що бідний брат йому продав. А як поховав жінку, тоді собі сказав: "Не копай ні під ким яму, бо сам у ню впадеш".

І на вербі дзвінчик, а нашій казці кінчик.