ДІВЧИНА З ЯБЛУКА - Казка Буковини

Був Іван Царевич і не міг собі по всіх государствах пари найти. Їде знов у своє государство. Їде через ліс, а напроти йде бабка з басагами. Та й каже: - Не гордись, що ти царя син і по всіх государствах пари не міг найти. Ось на тобі цих три яблука. В них тобі й пара є.

Узяв він ті яблука та й думає: "Невже пара може бути в яблуках?" Проїхав з версту, тоді взяв та й розкраяв їдно яблуко. А відти вийшла така гарна дівчина! Вийшла та й каже:

- Води! Води!

А води не було, і вона зразу пропала. Проїхав він ще версту і думає: "Може, це лиш в їдному яблуці була дівчина?" Та й крає друге. А відти вийшла дівчина, ще краща тої.

- Води! - попросила вона. А води нема. І вона пропала, як і не було її.

Іван Царевич думає: "Це третє розкраю там, де вода буде". Дивиться - долина, верба велика росте. Поїхав до тої верби, а коло неї - керниця.

Прив'язав він коня до верби, набрав з керниці води, А за горбом - стина з вівцями, з другого боку за вербами шатрові цигани свої шатра розбили. Бере він рубає яблуко. І вийшла з того яблука така дівчина, що в світі такої нема. "Ото пара мені буде!" - подумав Іван Царевич. Дівчина попросила:

- Води! Води!

Він раз! - подав води, і вона попила. Поцілувалися вони, а вона каже:

- Я - твоя жона. А ти мій муж. Він каже їй:

- Я б узяв тебе на коня, але молода кость може розтруситися, а йти пішоходом - сонце пече. Вилазь на вербу і жди мене, а я поїду і вернуся за тобою з каретою.

Він поїхав, а до керниці приходи циганка шатрова. Та циганка була віщунка. Побачила дівчину на вербі та й каже:

- Злазьте з верби та поськайте мене, бо цигани мають воші.

Та злізла, почала її ськати. Циганка розпитує, відки вона, а вона все й розказала. Циганка каже:

- Ану, я подивлюся в голову вам.

Дівчина підставила голову, а циганка всадила їй в голову голку, і вона зразу померла. Циганка зняла з неї одежу, взяла на себе, а дівчину кинула в керницю. Та й вилізла сама на вербу. Приїхає з гостями Іван Царевич та й каже:

- Що з тобою, що ти так почорніла? Ти ж така гарна була.

- Сонце погріло, вітер повіяв, і я згоріла.

Сідають вони в карету і їдуть. Їдуть просто до церкви вінчатися. Звінчалися, приїхали з церкви. А в той час чабани здоїли вівці, і посилає старший чабан їдного:

- Іди, мой, до керници, принеси води.

Пішов той хлопець до води, дивиться - голуб золотий у керниці плине. Поліз він у керницю за тим голубом. Чекає, чекає старший чабан, а той води не несе. Посилає він другого, а той з керниці подає йому голуба. Набрав води в ґіля. Та й кожен хоче мати того голуба. І почали хлопці битися над ним. Старший чабан іде до керници сам. Дивиться - а в них щось у руках золоте. І б'ються. Біжить старший чабан до них.

- Хлопці, дайте цего голуба сюди, я віднесу його до царя. Він нам заплатить, і ми поділимося грішми.

Дали йому хлопці голуба. Несе його старший чабан, а хлопці несуть за ним ґіля води. Чабан каже кожному з них:

- Ти виганяй вівці, а ти помий ґіля, почепи його, щоб сохло. Возьмеш ґирлиґ і теж підеш до овець.

А той хлопець, що кладе в стину ґіля сушити, питає:

- А ви куди йдете?

- Я, - каже, - йду до царя, несу голуба. Прийшов він до царського двору та й каже:

- Мені треба до государині. Пішов слуга до царя та й каже:

- Тут прийшов чабан, голуба золотого приніс. Дозвольте йому зайти?

Цар дозволив. Чабан зайшов, привітався.

- Хлопці піймали в керниці цего голуба. То ми, три чабани, даруєм його вам на весілля.

Цар каже:

- Сідайте з нами за стіл.

Він сів. Налляв йому цар чарочку. Випив він та й каже:

- Спасибі. Ще маю йти вівці доїти. Жінка теж наливає йому чарочку:

- Випийте й від мене, щоб ми в парі гарно жили, як голуби.

Він випив ще й другу чарочку, закусив, подякував. А цар каже слузі:

- Ану, внеси там ковшун грошей. Внесли гроші.

- В що ви возьмете?

- В кучму.

А ковшун був великий, і в кучму всі гроші не поміщалися.

- Заберіть в кишені, - каже цар. Чабан узяв гроші, подякував і вийшов.

Приходи він до стигни. Вже вечір. Їден хлопець доїть вівці, а другий жене на струнґу. Здоїли хлопці вівці, старший чабан розпалив вогонь, варить мамалиґу і каже:

- Йдіть, хлопці, сюди. А далі:

- Хлопці, оця купа грошей - то ваше. Діліться. Хлопці зраділи, діляться.

- А це, - каже, - що в кишенях, - мої гроші. Хлопці кажуть:

- Та ми вам ще вділим, щоб у вас було більше. А старший чабан їм:

- Нє, мені більше не треба.

Закінчилося весілля, молодий цар Іван іде спати і дає золотого голуба наймичці.

- На, будеш його доглядати. А цариця встає рано та й каже:

- Мужу дорогий, ти знаєш, який мені сон приснився? Як ти цего голуба не зарубаєш і я з него не поїм м'яса, то вмру.

"Шкода, - думає він, - голуба. Але шкода й жінки. Прийдеться рубати голуба". Приходи до наймички та й каже:

- Зарубай цего голуба.

Наймичка хоче рубати, а той голуб заговорив до неї людським голосом:

- Як будеш мене рубати, то вимикни їдно перо з правого крила, а їдно - з лівого. Перо з правого крила поклади з правого боку брами, а перо з лівого крила - з лівого боку.

Наймичка зарубала голуба, обскубла, подала хазяйці. А жінка другого голуба сказала зарубати, а цего - в сміття. З'їли голуба і лягають спати.

Рано цар виходи надвір, дивиться - по один бік брами виросла золота тополя, а по другий - срібна. З радістю в серці увійшов цар до хати та й каже жінці:

- Вийди подивися, яка в нас радість.

Подивилася вона і подумала: "Це щось не то". А цар посилає слуг до панів, щоб приїхали подивитися, які дерева виросли в него. Поз'їхалися пани, подивилися - красота! Цар посадив гостей за стіл, поїли вони, випили і поїхали. Закрив цар за ними браму, а тополі колишуться.

Лягають вони знов з жінкою спати. Вночі пробудилися, а вона каже:

- Мужу дорогий, мені приснився сон. Я маю родити хлопця. Але якщо ти ці тополі не зрубаєш і не спалиш їх на попіл, щоб зробити луг і щоб я в ньому помилася, то я вмру.

Шкода цареви й тополь, шкода й жінки. Дав він команду зрубати ті тополі, спалити й зробити для жінки луг. Наймичка вчула це, приходи до тополь та й каже:

- Тополі, тополі, рубати вас будуть. А тополі заговорили:

- Візьмеш з правої тополі трісочку і кинеш на став.

Як кинула наймичка на став ту трісочку, зробилася з тої тріски золота качка. Цар вийшов раненько надвір, а на ставі щось блискає. Підійшов, дивиться - качка золота! Як би її піймати? Він до неї: "Дузь-дузь-дузь! Дузь-дузь-дузь!" А вона: "Так-так-так! Так-так-так!" Підкотив він штани вище колін, зайшов у воду і піймав ЇЇ. "Занесу, - думає, - цю качку наймичці, щоб жінка не знала".

А в них була бабка, яка обслуговувала ще старого царя, його батька. Дали їй кімнату і харчування. Цар каже наймичці:

- Ти живи в тої бабки, і хай качка буде коло тебе.

Найшли якусь травку, наносили в неї води і пустили туди качку.

- Годуйте її, щоб жінка моя не знала, бо вона ще й качку захоче знищити, як голуба й тополі.

Стара бабка вийде надвір, а з качки така гарна дівчина робиться. І всю роботу в хаті пороби. Приходи бабка і думає: "Хто ж це все роби? Нікого в хаті не було, а все зроблено". Та й думає: "Вийду надвір та й подивлюся у вікно". Дивиться бабка - а з качки зробилася така гарна дівка, тільки що гола. Стукнула бабка дверми, і вона знов зробилася качкою. Баба зайшла і каже:

- Ти будеш бабина внучка.

Зробилася вона знов дівчиною, одягла на неї баба сорочку, і вона була вже бабина онука.

А до царя йдуть генерали, йдуть офіцери. Дивляться, а надвір виходи така гарна дівчина - бабина внучка. Зупиняються генерали, говорять з нею і кажуть:

- Такої красивої ми ще в світі не виділи.

Вона каже їм, що живе в свої бабки. Заходять генерали до царя, говорять з ним. А їден полковник каже царю:

- Така в цеї бабки є внучка, що якби вона пішла за мене, я б її взяв. А цар каже, що не видів тої внучки.

- Ходім подивимся.

Ідуть, а бабка глип у вікно - іде цар і ще якийсь офіцер. Дівчина скинула з себе шмаття, скочила у воду і зробилася качкою. Цар показав гостеви качку й питає бабку:

- А де ваша внучка?

- Десь вийшла. Вона прийде. А полковник:

- Я ще прийду.

- Як побачиш її, то скажеш і мені, - каже цар.

А царська жінка роди сина. До царя йдуть офіцери. І котрий прийде, все каже:

- От у цеї бабки внучка! В світі такої красивої нема.

А хлопець, царський син, не годами й не місяцями ріс, а днями й годинами. І вже самого царя доганяє ростом. Цар подумав: "Треба зібрати клаку, щоб усі разом пряли. Там і виберем йому дівчину". Навезли прядива, поробили ленії, солдати роз'їхалися по селах, навезли жінок, дівчат. Цар думає: "Як усі зберуться, то й та внучка буде".

Посходилися, по дві, по три прядуть з їдного кужеля. І та дівчина прийшла. А її тьма офіцерів обступила. Підходи й цар з жінкою та з хлопцем. Подивився цар: "Красива, я такої ще не бачив". А дівчина каже:

- Государю, можна вам казочку розказати?

- Розказуй.

А жінка царева смикнула, що тут щось не те, і каже:

- Мужу дорогий, нащо тобі казка? Ходім спати.

- Нє, най розказує.

Всі перестали прясти, всім хочеться почути ту казку.

- Государю, я буду казати. А як хто скаже, що неправда, то ви, государю, кладете рубля.

- Добре, - каже цар, і вона почала розказувати.

- Був у царя син. І не міг він собі пари найти. Приїхав назад у своє царство, переїхав ліс, а напроти него йде бабка...

А жінка царева каже:

- Мужу дорогий, та пішли спати.

- Нє, хай розказує.

- ...Каже бабка: "Не гордись, Іване Царевичу, що не можеш собі пари найти. На тобі три яблука. Розкраєш їх там, де вода є, і буде тобі пара". А він думає: "Що та бабка нагинає?" Від'їхав версту, розкраяв яблуко, а звідти така дівка вийшла, що в світі такої нема. Та дівка сказала: "Води!" А води не було, і вона пропала... А клака сидить і слухає. Царева жінка каже:

- Мужу дорогий, підем.

- Нє, - каже, - треба послухати.

- ...Проїхав він ще з версту, розкраяв друге яблуко - ще краща дівка вийшла. "Води, води!" А води нема. І та пропала. Їде він далі, дивиться - долина, а на долині верба велика росте. Думає він: "Тут має бути вода". Приїхав, прив'язав коня до верби. Подивився - за вербами цигани шатрові. А по другий бік - горбок і на ньому стина і чабани з вівцями. Він бере крає яблуко, а відти вийшла дівка, така, що в світі такої нема. "Води! Води!" Він дав води, вона випила, поцілувала його. "Я твій муж, а ти моя жена". Він каже їй: "Я б узяв тебе на коня, але молода кость може розтруситися. А йти пішоходом - сонце пече. Вилазь на вербу і жди мене, а я поїду додому і вернуся за тобою з каретою". Сидить дівчина на вербі, а до керниці приходи циганка шатрова води...

А царева жінка каже:

- Неправда!

- Як вона каже, що неправда, то кладіть, государю, рубля. Цар кладе рубля, всі сміються, а жінка знов:

- Мужу дорогий, ходім спати.

- Хай розказує.

- ...Приходи циганка шатрова і каже: "Злазь з верби та поськай мені в голові. Ти знаєш, що цигани воші мають".

- Неправда! - крикнула царська жінка.

- Государю, кладіть рубля. Цар дав ще рубля.

- ...Злізла дівчина з верби, розказала все про себе: "...царевич поїхав за каретою, щоб мої молоді кості не розтрусилися..."

- Неправда!

- Кладіть, государю, рубля.

Цар кладе рубля і слухає далі, бо бачить, що все це за него розказується. А жінка йому одно й одно:

- Ходім спати.

- ...А циганка каже: "Дай я тобі подивлюся в голову..."

- Неправда!

- Кладіть, государю, рубля. Цар поклав ще рубля.

- ...Та й всадила дівчині голку в голову, і дівчина вмерла...

- Неправда! Ходім спати, мужу дорогий. А офіцери просять царя:

- Государю, дайте їй доказати, бо й ми хочем послухати.

- ...Кидає циганка ту дівку в керницю, а сама вбрала шмаття з неї і на вербу. Приїхав царевич, дивиться - а на вербі сидить чорна, як ворона, циганка.

- Неправда!

- Кладіть, государю, рубля. Цар поклав рубля.

- ...А вона каже: "Сонце пригріло, вітер повіяв, і я загоріла..." А жінка:

- Неправда!

- Неправда? Як неправда, то я скажу, що ти - циганка, а я - його жона. Я не доказала всього, щоб довго не мучити клаку без сну.

У царя був такий кінь, що сім років стояв у ґражді і світу не видів. Дав цар команду прив'язати циганку косима до хвоста. Та й де тягнув її кінь, там рівчак зробився, а де вдарилась задом, - там горб.

І я там був, горівку пив, по бороді текло, а в роті не було.