ДІВЧИНА І РОЗБІЙНИКИ - Казка Гуцульщини

Жили колись у горах господарі, багаті люде, і була в них тільки одна дочка. І була вона така боязлива, що нікуди з батьками не виходила. А коли її залишали вдома саму, то вона двері замикала на замки і завішувала овечими шкурами, щоб ніде й шпаринки не було, щоб з хати не видно було світла. Одного разу родичі її пішли на весілля, а вона осталась дома. Вони

їй наказували, щоб нікого не пускала в хату. Сидить вона, і приходять увечір розбійники. Почали добуватись у двері - не виходить, двері й замки сильні. Пробували братися за вікна - вікна в ґратах. Стали вони радитися і додумали ритися попід підвалину. І вирили таку діру, що вже один міг пролазити. І почав один лізти, а вона стояла з сокирою біля діри. Він вліз, а вона сокирою його зарубала. Ті ждуть - нікого нема і нічого не чути. Поліз другий. Зарубала вона й другого. Посилає ватажок третього. Те саме вона зробила й з третім. І далі тихо. Каже ватажок:

- Полізу я сам.

Поліз він, але не голову висунув з діри, а перше висунув руку. А вона сокирою мах! І відрубала руку. І він утік без руки назад. Зачали вони радитися. А вона взяла ту руку і зняла з пальця перстень.

Добилися таки розбійники в той вечір до хати, обграбували її, а дівчину забрали з собою. І привели її в ліс, до тої печери, де вони жили. І сказали, щоб вона варила воду в кітлах. Вона наносила води і почала її варити.

А в них, у тих розбійників, була служниця. Вона попросила ту служницю, чи вона би їй не порадила, як їй відци вирятуватися. Служниця говорить їй:

- Я тобі пораджу, а що може після того зі мною статися, то я не знаю. Роздівайся і одівай у свою одежу цей стовп, що тут стоїть, а сама тікай.

Вона подякувала служници і так зробила.

Служниця варить розбійникам їсти, приносить на стіл, подає. А вони питають її:

- А що дівка робить? Каже вона:

- Вижу, що стоїть коло кітлів.

Заходить знов до них служниця, а вони знов питають, що дівка робить. Служниця знов каже:

- Та вижу, що стоїть коло кітлів.

Вони зміркували, що вже давно мала вода загрітися, і вийшли. Дивляться, а то не дівка стоїть, а стовп, зібраний у дівочу одежу. Тоді вони сіли на коней і пішли в погоню за нею. Вона тікала густими лісами і вчула позад себе тупіт. Побачина вона перед собою високу густу смереку і вилізла аж на самий вершечок тої смереки, так, що знизу й непомітно було, що там хтось є. Ті прибігли з псами, і пси стали коло тої смереки. І почали бігати і обзирати довкола смереки. А по тій смереці стрибала білочка, і розбійники думали, що пси за білочкою дивляться. А дівчини в густій смереці не було видно. Один розбійник вистрілив угору, між гілля смереки. І вцілив їй у п'яту. Покапала кров. А ті подивилися та й кажуть:

- Там, видно, є гніздо. Поцілив у пташку і з пташки кров покапала. І поскакали вони на конях далі. Коли вже не чути було їх гомону, вона злізла із смереки і тікала далі, але в другий бік, не туди, куди побігли розбійники. Коли вибігла з лісу, побачила, що чоловік везе солому. А вона вже не годна бігти, дуже болить рана на нозі. Прибігла вона до тої фіри і просить чоловіка, щоби він її прикрив соломою і довіз до найближчого міста. І за це дала тому чоловікови персня, що його зняла з відрубаної руки розбійника.

Той чоловік довіз її до міста. А в тім місті виробляли скло. Вона попросила, щоб зробили засклену труну, поклали її в ту труну і пустили на річку. Так вона думала допливти до рідної хати. І поплила вона в труні річкою.

Вийшов царський син прогулюватися, дивиться, пливе труна. Він сказав ту труну притягти до берега. Затримали ту труну. Глянув царський син - у труні красуня лежить. Відкрили вони труну, зачали розпитуватися, хто вона, звідки, куди пливе. А вона нічого не говорила. І так не говорила три дни. Думали, що вона німа. Лежала в покоях царського сина і мовчала. Аж через три дни почала вона говорити. Її знову зачали розпитувати. Але вона тільки повторювала:

- Нічого зі мною не було.

Царський син одружився з нею. І вона так ніколи й не розказала, що з нею було.