ДІВЧИНА І ДИТИНА - Казка Бойківщини

На Святий вечір чоловік з жінкою поїхали по сіно. Приїхали там, чують - плаче дитина. Взяли вони ту дитину, привезли домів, напоїли і положили в колиску. А ввечір приходить дівка і просить, аби їй віддали ту дитину. А чоловік не хоче. Каже, що най росте тота дитина в них. Вона сідає на піч, бере в руки мотуз і колише дитину.

Ґаздиня зарихтувала вечерю, положила на стіл і кличе її вечеряти, а вона не йде. Повечеряли, посиділи ще трохи. Деякі порозходилися, деякі сиділи. Відтак загасили свічку і полягали спати.

А тота дівка, що сиділа на печі і колисала дитину, зачала дуже сміятися. Чоловік устав і питається її, чого вона сміється, а тота дівка каже:

- Віддайте ми дитину, то скажу, чого сміюся. Чоловік до неї:

- Не мож тобі дати дитину, бо то ніч. Де ти з нею дієшся? А дівчина відповідає:

- Не питайте, де я діюся, лиш віддайте мені дитину. Чоловік каже:

- Не дам, бо ніч. Обернувся і ляг спати.

Рано встає чоловік, але так раненько, ще дня не було. А вона далі просить, аби віддали їй дитину. Жінка каже:

- Чоловіче, віддаймо їй дитину. Віддають їй дитину, а вона каже:

- Коби були-сте дали мені дитину сночі, то була б розказала вам усе. А тепер лиш скажу: не лишайте вечерю на столі, як загасите свічку, бо прийде чорт і перепаскудить вам їду, і намішає всього, і ви будете другий день тото їсти. А свічка має догоряти на другий Святий вечір.

І пішла дівка геть, і ніхто не видів, де вона ділася.