|
Була собі удовиця і мала малого сина. Звати його було Гризонько. Пішла вона з сином у ліс по гриби і по дрова. Назбирали вони грибів, наламала жінка в'язочку сухих дров. Хотіла ще трохи наламати. Посадила вона Гризонька на в'язочку і каже йому:
- Сиди, синочку, на цій в'язочці, а я піду та ще трохи дров назбираю.
Пішла вона, а хлопчик сидить на в'язочці. Чекав він мами, чекав, не дочекався та й пішов її шукати. Біжить лісом і кричить: "Мамо! Мамо!" Але мама пішла в їдну дорогу, а він - у другу. Так і побіг хлопчик лісом. Вернулася мама до в'язочки, а сина - нема.
А хлопчик біг, біг і прибіг до хатини в лісі. Там жив з жінкою старий лісник. Зайшов хлопець у хату, а дід питає:
- Відки ти, синку?
- Я загубився від мами, - каже малий.
- А як тебе звати?
- Не знаю.
- А як твою маму звати?
- Мама.
- А з якого ти села?
- Не знаю.
Нічого не знав малий.
- Як ти не знаєш, куди тобі вертатися, то будеш жити у нас, - каже старий дід. - Бабо, у нас дітей нема, то най цей хлопчик буде наш.
Так він і зостався жити в лісниковій хатині. Ріс Гризонько коло діда до сімнадцяти літ. Ходив собі по лісі, грався. А дід казав йому:
- Ти скрізь ходи, лиш до ставка не ходи, бо там - люті змії. Вони тебе з'їдять.
І він не ходив до ставка. Але як минуло йому шістнадцять літ, подумав: "А чого б мені не піти до ставка? Не боюся я лютих зміїв". І пішов до ставка. Купається, любується природою - ніяких зміїв нема. Коли це надлетіли три диких качки і сіли на воду. Він хотів стрілити в них з ружжа, але подумав: "Найперше налюбуюся, як вони файно плавають". А качки підпливли до берега та й вийшли з води. І зразу перекинулися на молодих дівчат. Розляглися вони, поклали одежу на березі, а самі пішли у воду.
Купаються вони, а хлопець дивиться з-за верби. А тоді взяв та й забрав плаття одної дівчини: заховав і сидить у свойому сховку. Дівчата вийшли на берег, почали одягатися. Дві дівчині одягнулися, а одна зосталася гола. Перекинулися дві дівчині на качок і полетіли собі, а третя зосталася на березі. Тоді хлопець обізвався і вийшов.
- Це я взяв твою одежу. Дам одежу, як ти погодишся стати моєю жінкою.
А вона йому:
- Добре.
Лишив хлопець дідове ружжо у вербі, а сам пішов з молодою жінкою своєю. Вона й каже йому:
- До діда ми вже не вертаймося, а йдім до твоєї мами.
- Але я не знаю, де моя мама.
- Я знаю, де. Я заведу тебе.
А той дід був віщун. Пішов він шукати хлопця і найшов рушницю. Вертається додому та й каже бабі:
- Я казав йому, щоб не йшов туди, бо його заберуть. А він мене не послухав і пішов - то його вже забрали.
Послав дід за ним зміїв, щоб його вернули. А як не хоче вертатися, то щоб з'їли його.
А хлопець з дівчиною все біжать і біжать, і вже недалеко було до готаря, як стали наздоганяти їх змії. Увиділи вони, що змії за ними женуться, та й каже дівчина:
- Стань!
І перекинулася вона керницею, а він - ковбалем. Змії прилетіли до того місця, покрутилися - нема нікого. А далі змії не мають права летіти, бо там уже - готар. І вернулися назад. А вони пішли собі далі і дійшли до того броду, де його мама брала воду.
Прийшла його мама до води, а вони сидять на керниці, ждуть, щоб дав хто напитися. Дала їм мама попити та й забрала їх до хати. І почала їх угощати. Дуже вона їх собі сподобала, бо хлопець був схожий на її сина, загубленого в лісі.
Попросив він у неї слова і каже:
- В одної жінки був хлопець. Пішла вона з ним у ліс, посадила його на в'язочку дров і сказала почекати її. Але не послухав син мами, не сидів, де вона йому сказала. І загубився той хлопець від мами.
Сказав він це та й до мами:
- За ваше здоров'я, мамо. Я - ваш син Гризонько, а це - ваша невістка.
Врадувалася мама, обіймилися вони, цілувалися. І я був на тому обіді, їв і пив, по бороді текло, а в роті - сухо було.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Сербичани, Сокирянського району, Чернівецької області
28 січня 1979 року
Оповідач: Лазаренко Данило Петрович (1908)
Українські народні казки: Книга 10. Казки Буковини. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 496 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
ГРИЗОНЬКО - Казка Буковини

Була собі удовиця і мала малого сина. Звали його Гризонько, бо він любив гризти горішки.
Пішла вдова з сином у ліс по гриби і по дрова. Назбирали вони грибів, наламала жінка в'язочку сушняку. І хотіла ще трохи наламати. Посадила вона хлопчика на в'язочку і каже:
— Сиди, синочку, на цій в'язочці, а я піду та ще трохи назбираю.
Пішла вона, а хлопець сидить на в'язочці. Чекав він мами, чекав та й стало йому страшно. І побіг він шукати маму. Біжить лісом і кричить: «Мамо! Мамо!» Але мама пішла в один бік, а він — у другий. Вернулася мама до в'язочки, а сина нема.
А хлопчик довго біг і прибіг до хатини у лісі. Там жив старий лісник із жінкою. Зайшов хлопчик у хату, а дід питає:
— Звідки ти, синку?
— Я загубився від мами.
— А як тебе звати?
— Гризонько.
— А як твою маму звати?
— Мама.
— А з якого ти села?
— Не знаю.
— Якщо не знаєш, куди вертатися, то живи у нас, — сказав дід. — Бабо, у нас дітей нема, то най цей хлопчик буде наш.
Так він і зостався жити у лісовій хатині.
Ріс Гризонько в того діда і виріс великий та дужий. Дід дав йому рушницю, і він ходив на полювання. І наказав йому дід: «Ти скрізь ходи, лиш до ставка не ходи, бо там люті змії. Вони тебе з'їдять». І Гризонько не ходив до ставка. Але як минуло йому шістнадцять літ, подумав собі: «А чого б не піти до ставка? Не боюсь я лютих зміїв». І пішов він до ставка.
Купається Гризонько, розглядається — ніяких зміїв нема. Коли це надлетіли три дикі качки і сіли на воду. Він хотів стрілити по них із рушниці, але подумав: «Най перше намилуюся. Вони так файно плавають». А качки підпливли до берега і вийшли з води. Й одразу перекинулися в молодих дівчат. Роздяглися, поклали одежу на березі й пішли купатися.
Купаються вони, а хлопець дивиться з-за верби. А тоді підкрався та й забрав плаття одної дівчини. Заховав він плаття і сидить у сховку.
Дівчата вийшли з води, почали одягатися. Дві дівчини одяглися, перекинулися в качок і полетіли собі, а третя зосталася на березі. Хлопець вийшов зі сховку.
— Це я взяв твою одежу, віддам, якщо погодишся стати моєю жінкою.
— Добре, — сказала вона.
Лишив хлопець дідову рушницю під вербою, а сам пішов зі своєю молодою жінкою. Вона й каже:
— До діда не вертаймося, а йдімо до твоєї мами.
— Але я не знаю, де моя мама.
— Я знаю, де. Я заведу тебе.
А дід, у котрого жив Гризонько, був віщун. Пішов він шукати хлопця і знайшов рушницю. Та вертається додому і каже бабі:
— Я казав йому, щоб не йшов туди, бо його заберуть, а він мене не послухав і пішов. То його вже забрали.
І послав дід навздогін зміїв, щоб знайшли Гризонька і вернули.
А хлопець із дівчиною все біжать і біжать. Уже недалеко було до готаря, як стали наздоганяти їх змії. Побачили вони, що за ними женуться змії, і сказала дівчина:
— Стань!
І перекинулася вона кирницею, а він ковбайом. Змії прилетіли до того місця, покрутилися — нема нікого, а далі вони не мають права летіти, бо там уже готар. І вернулися змії назад. А вони обоє пішли собі і прийшли до того броду, де Гризонькова мама воду брала.
Прийшла мама води, вони сидять на кирниці, ждуть щоб дав хто напитися. Дала їм мама напитися та й запросила
до хати, а в хаті почала пригощати. Дуже сподобались вони їй, бо хлопець був схожий на її сина, загубленого в лісі, а дівчина була така файна, що не розкажеш. А Гризонько й розповідає:
— В одної жінки був хлопець. Пішла мама з ним до лісу, посадила на в'язочку дров і сказала почекати її. Але не послухав син мами, не сидів, де вона сказала. І загубився той хлопець, — сказав це Гризонько та й до мами: — За ваше здоров'я, мамо! Я — ваш син Гризонько, а це ваша невістка.
Врадувалася мама, обіймалися вони, цілувалися. Я був на тому обіді, їв і пив, по бороді текло, а в роті не було.
Характерний для даної місцевості вираз: «Я іду води», «Мама пішла води». Дієслово «брати» опускається.
|
Гризонько. Невказані сюжети. Записано 28 січня 1979 року в селі Сербичанах Сокирянського району Чернівецької області від Данила Петровича Лазаренка (1909 року народження, колгоспний пенсіонер).
Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.
|
|