|
Мій тато Петрюк Михайло приказував, що він жив коло млина і заходив зчаста в млин д'мельникови і д'людей, щоб йому не було скушно. Одного вечора люди ся порозходили, а мій тато лишився самий з мельником. Ще мололи комусь (хтось оставив, щоб змолоти). Вийшов мельник опівночі на лотоки запирати воду. І вздрів вогонь. Полум'я викидало блискучі гроші. Цей вогонь був під грушею, десь за двадцять п'ять метрів від лотоків. Дідо крикнув на мого тата:
- Горять гроші! Ходім гасити!
Пустилися вони обидва бічи тими лотоками. А від вогню вийшли напроти два щезники з рогами та й з вильми. І вони обидва вернулися до млина в такому страху, що й не спам'яталися.
І подумали вони: "Насиплемо на те місце спузи, аби чорти дали знати, що вони за ті гроші хочуть". Набрали вони попелу і насипали на то місце під грушею. А там не було ні згарища і ніякого знаку від вчорашнього вогню. Насипали попелу й пішли геть. А через якийсь час вернулися й побачили на тім попелі відбиток людини. Чорти хотіли за ті гроші людину. І вони обидва то не рушали. І сказав нам тато, щоб ми на тім місци ніколи нічого не рушали.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Бабинопілля (Акришори), Косівського району, Івано-Франківської області
15 квітня 1985 року
Від Юрія Михайловича Петрюка (1925 року народження)
Українські народні казки: Книга 4. Казки Гуцульщини. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 456 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|