|
Колись щука застукала в'юна у такім куточку, що не було куди йому утікати. Ото він бачить це горе та й каже: «Чи ви, паніматко, сповідались?» А вона каже: «Ні». Тоді він каже їй: «Ідіть же я вас висповідаю, а тоді мене і з'їсте». Вона його питає: «А де ж ти мене висповідаєш?» Він: «Тут єсть і церковця». Він її привів до ятера та й каже: «Ідіть за мною». Вона улізла у ятір, та вже і не вилізе; в'юнові сімнадцятеро дверей у тім ятері, то він зараз і виліз; то тоді бігає кругом ятера та й каже їй: «Сиди, святоша, поки прийде рибалка-міхоноша».
|
В'юн і щука. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. - 253. Зап. А. Петруняка в Уманському пов. Київської губ. Час запису не зазначений. Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., І, стор. 46.
Казки про тварин (Українська народна творчість) - Київ: Наукова думка. - 1976 - 575 с.
|
Опитування - Найкраща народна казка про тварин (звірів)
|