ВУЖ І ДИТИНА - Казка Про Тварин

А · Б · В · Г · Д · Е · Є · Ж · З · И · І · Ї · Й · К · Л · М · Н · О · П · Р · С · Т · У · Ф · Х · Ц · Ч · Ш · Щ · Ю · Я

Оповідають старі люди, що колись давно на світі були всілякі дива, що всі звірі говорили людською мовою та що були такі люди, що мали по своїх домах щасливців. Отже, в однім селі жив чоловік і жінка. Вони були багаті, бо мали хатнього вужа, котрий сидів собі під печев в норі і тілько як хотів їсти, тогди виходив з нори. Господарство велося тому господареві добре. Мав і поля багато, і худобу, і пасіку велику, і сад дуже гарний, і слуги. Не раз бувало і так, що якась пошесть зайде на худобу або в полі на засіви, то в інших худоба гине, град збіжжя виб'є, а в него ніколи нічого не було так; якби хто відвертав усі нещастя, а всяке добро якби лопатов горнув. І жилося тим людям добре, як в бога за дверми. Вони не боронили вужеві нічого, а він знову їм нічо злого не робив, тільки вночі корову ссав, а на день ґаздиня наливала йому в мисочку молока і ставила коло його нори. І може, були би так все жили в згоді, якби ся була не стала яла пригода.

Був у того ґазди малий синок, і тільки один-одніський. Одного разу тому хлопчикові мама дала їсти молока, як то звикле, посадивши дитину на землі в хаті. А дитина, от як дитина, їсть та й молоко порозливала. А вуж зачув запах молока, виліз з нори і зачав хлептати молоко. Той хлопчик як тримав ложку в руці, та й тарахнув вужа по голові. Вуж до сего не привик, бо ніколи його ніхто не бив. Засичав зі злости та й вкусив дитину. Хлопчик з болю страшно закричав, мати ся настрашила, а тим часом і тато вбіг до хати та й лиш глянув — зараз пізнав, що ся стало, і вдарив вужа патиком, як той втікав до нори, та відтяв йому хвіст. Вуж без хвоста сховався в нору, а дитина на другий день вмерла.

Від того часу тому господареві розпочалося лихо вести. Зачали бути неврожаї, і на худобу зайшла зараза, сад гусільниця знищила, пчоли також почали гинути; досить, що як перше було всього подостатком, так нараз всьо зачало впадати. Сам не знає той господар, що є і що він має робити. Нарешті врадили обоє з жінков, що нема іншої ради, тілько треба іти до ворожки. Зібрався і пішов.

Прийшов до ворожки та й розповідає цілу історію, що йому було добре, господарка ся вела і маєток був, а тепер нараз всьо зачало щезати так, що він сам не знає, що має робити; отже, прийшов до неї, може, вона що його біді порадить.

Ворожка подумала та й каже: «Чоловіче, я тобі скажу так: ти мав якогось приятеля, і всьо тото добро, яке ти мав, то залежало від него; і тобі не буде добра, доки ти будеш з ним жити в незгоді; мусиш його перепросити, а тогди знов тобі може бути так, як було».

Прийшов додому та й розповідає жінці: «Казала ворожка, треба якось робити, щоби вужа перепросити. Ну, але як? Ану, — каже чоловік, — налий в мисочку молока, може, він знов вилізе з нори їсти, а я йому буду казати, аби-сьмо ся перепросили».

Поставила жінка молоко коло його нори, а чоловік сів та й чекає, аж вуж вилізе їсти. Помаленько вилазить вуж та й зачинає їсти, а господар зачав йому казати: «От знаєш, сталося з нами таке, що хоть би і не згадувати. Та я мислю, що ми так жити не можем в вічнім гніві. Возьмім та й перепросімся і жиймо по-давньому».

А вуж йому тогди відповідає так: «Жити по-давньому ми уже ніколи не можем, хоть би ми і хтіли. Ти коли лиш подивишся на мене, зараз пригадаєш собі, що ти мав одного-однісінького сина і він через мене пішов в землю гнити, і зараз тебе найде злість, щоби мені голову розчерепити. Я знов, як лиш коли на тебе ся подивлю, то также собі нагадаю, що я мав хвіст, а через тебе його втратив, і мене найде така сама злість, що би-м зараз свої зуби в твоїм тілі затопив та тебе віка позбавив. Найліпше буде так: ти жий сам без мене, а я без тебе буду жити».

От і вони розійшлися, а як їм потому ся жило, то я не знаю, бо мене ще тогди на світі не було. А тепер знов нема вже таких звірів, щоби вміли говорити; старі люди повмирали, і ні від кого не мож ся довідати, як їм ся потому жило.

Вуж і дитина. Пор.: Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. - 285. Зап. В. Гнатюк у с. Пужники Бучацького пов. (Тернопільщина). Час запису не зазначений. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 465—467. Подібна казка зустрічалася ще в давньоіндійському епосі «Панчатантра». Широку розвідку про цю байку опублікував М. Драгоманов (див.: Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство, т. II, Львів, 1900, стор. 1—24). Паралелі: Казкі пра жывёл і чарадзейныя казкі. Складальнік К. П. Кабашнікаў, Мінск, 1971., стор. 268—269. Характерна літературна переробка цієї байки була опублікована в журналі «Молода Україна. Часопис для дітей старшого й меншого віку. К., 1908—1914. » (1912, № 10, стор. 24—25).

Казки про тварин (Українська народна творчість) - Київ: Наукова думка. - 1976 - 575 с.

Опитування - Найкраща народна казка про тварин (звірів)

Олександр Красоткін · Придбати домен · Безкоштовні програми · Менеджер паролів · Вітаміни