|
Як де закопане золото, то воно через кожних сім років очищається і над тим місцем синій вогник горить. Один чоловік ішов уночі і завидів, що з землі синенький вогник виходить. Скидає він з себе сорочку, кладе на то місце, щоб потому можна було туди попасти, та йде додому за роскалем. Взяв роскаль, приходить туди і починає копати. Викопав на два штихи. А то було попри дороги. Копає той, дивиться - а четвіркою коней їде пан. "Що ти тут копаєш, ану вилазь!" Той виліз, а пан як утяв його нагайкою два рази! А то було на горбі. Чоловік упав та як посунувся, то всю шкіру на череві стягнуло. Рано прийшов він подивитися, де копав. Але ніде не було й сліду.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Шибутинці, Сокирянського району, Чернівецької області
8 січня 1980 року
Оповідач: від Василя Олексійовича Максимчука (1919 року народження)
Українські народні казки: Книга 10. Казки Буковини. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 496 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
Опитування - Найкраща українська народна казка
|