|
Ішов голодний вовк. Він, бідний, так їсти хотів, аж у очах йому чорніло. Ішов він, ішов, аж гульк — чапля стоїть. Підкрався вовк тихенько та хап її! Бачить чапля, що непереливки їй, та й каже:
— Дозволь мені, вовче, хоч перед смертю потанцювати.
«Від цього мені шкоди не буде», — подумав вовк і дозволив.
— Танцюй, коли хочеш, тільки пошвидше, а то я їсти хочу. Чапля перед ним з ноги на ногу перескакує — танцює наче
(хоч усім відомо, що чаплі ніколи не танцюють). Скаче, а сама потрошки вбік відходить. А коли відійшла вже далеченько, знялась та й полетіла.
Вовк подививсь їй вслід та й говорить:
— І нащо мені ті танці здалися, коли я їсти хочу!..
|
Вовк і чапля. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. - 122. Зап. М. Ф. Мицик в 1956 р. у с. Вишнопіль Бабанського р-ну Черкаської обл. від І. Мицик. Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. І4-3, од. зб. 214, арк. 59.
Казки про тварин (Українська народна творчість) - Київ: Наукова думка. - 1976 - 575 с.
|
Опитування - Найкраща народна казка про тварин (звірів)
|