|
Пчола, як знаємо, старат ся о мід, бо вона робить; бо й такий примір маємо й днесь меджи людьми, жи як є такий їден чоловік або баба, жи як робить добре, то мовлять: так робить, як пчола! Але чміль то собі тото легковажить. Трохи собі з яри щось пристарат і десь в літі, горазд му вже, тепло, надибався з пчолов: «От, нич не робім, хіба женімся». Пчола мовить: «Поди, не маю часу, ще-м ся не бробила».
Десь затого вже й осінь; пчола ся постарала на зиму добре, а чміль що мав трошки того, та й вже тото з'їв та й на студені ліг горілиць голоден і змерз. А пчола летить: «Но, ходім ся женити». — «Ей, дай ми покій. Тобі женитва в голові, а мені світ не милий». Та й лапками почав махати, здише. Пчола мовить: «Тьфу на тя, пек ти. Який ти великий був, кой ти мене надибав женитися, а днесь-йис згиб марно! Я ти повідала, жи вперед ся треба старати, хто ся женити хоче».
|
Бджола і джміль. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. - . Зап. в 1899 р. у с. Мшанець Старосамбірського пов. (Львівщина) від Г. Оліщака. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 487—488.
Казки про тварин (Українська народна творчість) - Київ: Наукова думка. - 1976 - 575 с.
Оформлення художника В. М. Дозорця
|
Опитування - Найкраща народна казка про тварин (звірів)
|