|
Багацький син дуже бідив у свого тата-багача, бо дуже багато роботи йому було. І забрали його в армію. Служив він у армії і теж бідив. А одного разу сказав він собі: - Аби я так тяжко не бідив, то візьму собі таку жінку, щоб не мала нічого, лиш сорочку на собі. Бо мені багатства великого не треба.
Відслужив він армію та й іде додому. Ішов пішки. Перейшов одне село з краю в край - ніхто на ніч не бере. І зайшов у ліс. А в лісі була хатина і в ній старий чоловік. Запустікав він, щоб той чоловік пустив його до хати. Чоловік заледве пустив його. І сказав:
- Я не приймаю нікого, бо я сплю самий.
- Та ж у вас три ліжка. Хіба ви самі на трьох ліжках спите?
- Я сплю на трьох ліжках. А солдат каже:
- То я буду спати на королівському місці, на землі. Каже дідо:
- Я лежу на тих ліжках і приділюю талан тим людям, що народжуються на світ. Як на файнім ліжку лежу, то людина, яка народилася в ту хвилю, файний талан буде мати.
Солдат питає:
- А мої жінці який талан?
- А ти ж говорив, що маєш узяти таку жінку, що лиш сорочка буде на тілі. У твої жінки добрий талан. Оце її широке ліжко.
Солдат переспав у того діда і йде додому. Доходить до свого села. А в його селі в крайній хаті жив циган-коваль. А в того коваля було три дівки. Зайшов солдат до тої хати.
- Подай, дівко, води.
Дівка подає йому води, а він не так воду п'є, як на дівку дивиться. Напився, подякував дівці, подав горня і пішов додому. Прийшов, а там пригісне роблять, втішилися, що син прийшов з війська. І кажуть:
- Ми для тебе дівку викохали. Тут у сусідстві. Така багачка, як ти. А він каже:
- Я не хочу її, бо в неї ноги грузькі. Я возьму в цигана дочку лиш в одній сорочці, а цю не хочу.
- Як ти так зробиш, - кажуть вони, - то ти не наш син, а ми - не твої родичі.
І пішов він до цигана-коваля в старости. Засватав дівчину й жениться. Оженився, і тато з мамою вигнали його з жінкою з хати. Він каже жінці:
- Я піду на роботу в ліс. А жінка каже:
- Ти слухай мене, то все буде добре. Не йди нікуди. Підемо на трете село. Там є дідич, у него велике багатство. Ти будеш фурманом, а я - кухаркою на кухни.
Так вони й зробили.
Тато з мамою постарілися, а вони служать у того пана. А за яких штири роки той пан умер і лишив свою господарку на цих людей, бо дітей не мав.
А тато з мамою лагодяться йти на той бік. І посилають слугу за сином, аби прийшов, бо вони будуть умирати. Сказав слуга:
- Аби-сте прийшли в суботу. Просили тато й мама. Сказали вони слузі, що прийдуть. Каже він жінці:
- Бери куферок з грішми. Господарство лишимо на слуг, а гроші можуть забрати.
Взяли вони куферок з грішми і поїхали до його батьків. Приїхали, а тато сказав:
- Я просив вас до себе, бо ми з матір'ю будемо скоро вмирати. Я хочу лишити своє господарство тому, хто три рази застелить стіл грішми, від краю до краю.
Із тих людей, що були на празнику, ніхто не зголосився, що має такі гроші. А син каже:
- А мені, тату, можна стелити?
- Можна. Як маєш гроші, то й стели.
Подала йому жінка куферок, він виймає гроші і стелить. Застелив раз. Питає:
- Добре, тату?
- Добре, сину.
Стелить другий раз. І стелить третій раз.
- Добре?
- Добре, - кажуть тато й мама.
А він каже їм:
- Ви мене відреклися, бо я не хотів багатства. А мені його й не треба. Беріть собі ці гроші, а я йду на своє господарство. Ви будете на своєму, а я на своєму.
Та й пішов.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Верхній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
26 лютого 1984 року
Оповідач: Підгородецький Микола Матвійович (1913 року народження)
Українські народні казки: Книга 5. Казки Гуцульщини. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 464 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|