БІДА - Казка Бойківщини

Були два браття - один бідний, а другий багатий. Бідний мав діти, а в багатого дітей не було, і бідний пастушив у багато го брата. Займив він худобу в поле, на стерні, а там пташок скаче та й збирає колоски. Пішов за тим пташком і зловив його.

- Що ти, - каже, - так робиш?

- Пусти мене, я збираю твому братови колоски, аби не пропали. Я - братове щастя.

- А де ж моє щастя?

- Твоє щастя у пана великого на поли під корчем.

- А як мені його дістати?

- Як підеш додому з худобою, братова увіллє тобі в миску борщу. Як будеш їсти, вона тобі верже в миску велику кістку, а ти тоту кістку аби взяв у кишеню. Вона буде просити, аби ти віддав, але ти скажи, що діти будуть дома кістку облизувати. Та й будеш забиратися з дому геть, підеш на службу. Скажеш, що ти вже йдеш щастя шукати, а не служити братови. Вже підеш до більших панів. Та й підеш до свої хати. Біда вилізе з-під печі і буде казати: "То й я не лишаюся". А ти заклич її у ту кістку і забий кістку осиковим патичком. Возьмеш у пазуху й підеш. Возьме тебе якийсь пан на службу, там ти й найдеш під корчем на його поли своє щастя.

Пригнав він худобу, вийшла братова.

- Ходіть та будете їсти.

Увійшов до хати, вона налляла йому борщу, та й упала в миску кістка. Він з'їв борщ, а ту кістку - в кишеню.

- Йой, не беріть. Та я дам вам ще борщу.

- Я беру дітям, аби облизували.

- То й дітям дам домів хліба.

- Та ні, ні. Як ласка, я возьму. Але беру й кістку. Узяв ту кістку й несе додому. Приходить та й каже:

- Жінко, доки ми будемо так бідувати?

- Ну, а що зробим?

- Підемо щастя шукати, а біду лишаємо туй.

- Та яке тобі там щастя? Відки ти знаєш щастя?

- Найдемо, Бог поможе. Збирайтеся, жінко та й діти. А Біда лізе з-під печи та й каже:

- Та й мене не лишайте.

- Як я тебе возьму? Я коби діти забрав та й жінку. А то ще й тебе?

- Я не лишуся.

- Ну то лізь в цю кістку.

Залізла Біда в кістку, він забив кістку осиковим кілочком, у пазуху її, та й іде. А жінка не дивиться, що там чоловік робить. Приїхали до міста, він питає:

- Хто би мене на службу наймив? Якийсь пан каже:

- Та як тебе взяти, з дітьми й з жінкою?

- Та так, як є, з усім.

- То ходи до мене. Щось будеш у мене робити. Я бачу, ти годен чоловік. Сідай на фіру. Та й жінка і й діти. Та ще й підвеземся.

Їдуть вони попри став, а він кістку з пазухи та вер у став.

Приїхали до пана, і пан дав його до коней. Він кіньми робить, жінка корови доїть, а діти гуси пасуть. Кожному дав роботу пан. Та й їм уже добре поводиться, є що дітям їсти. Але він думає лишень про тото поле, де його щастя.

Пішов орати. Одно поле, друге. Пішов на третє поле - є корч лісковий серед поля. "Тут, певно, моє щастя". Орав один лан, орав другий, а тоді пішов корчувати той корч. Непокоїв він його, той корч. Викорчував, а там - котел з грішми. "От моє щастя!"

А пана ліквідовують, бо він пиячисько і дуже великі борги має. Чоловік подумав: "Може, я тото куплю". Приїздить додому. А на другий день продають маєток пана. "Хто більше дасть?" Він виймає гроші і платить. Пан лиш видивився. "Наймив я слугу, що не мав нічо', а тепер стільки грошей має, що моє майно закуповує". Заплатив він та й каже панови:

- Ви не йдіть, пане, від мене. Будете коло мене доживати, і не будете слугою, як я був у вас.

Але пан зо встиду поїхав геть. А той чоловік лишився на його маєтку.

Дізнався про тото якось його брат та й приїздить до него в гості.

- Ну, брате, як тобі тут поводиться? То добре, що заслужив, добре, все маєш. А де пан?

- Та пан поїхав десь у другі сторони. Не знаю, де, не казав мені.

- А як ти. Тото купив?

- Но, та купив-єм. Купив, як ми Бог допоміг.

- Та скажи, брате, що я тобі, ворог чи що?

- Е. Та що тобі буду казати?

- Скажи.

- Та мені, - каже, - твоє щастя розказало, як я маю тото дістати.

- Яке моє щастя?

- А той пташок, що збирав колоски.

- А далі що?

- Та там, - каже, - на поли був корч. Я його викорчував і найшов котел грошей. Та й я, - каже, - тими грошима за цей маєток і заплатив. Та, ади, я тут господар.

- А Біду-с де дів?

- У ставу вона. Як я їхав, то вер її туди з кісткою, з тою, що твоя жінка мені в миску верла. Вер-їм у став.

- То й добре, коли тобі так Бог поміг.

Поздоровкувалися вони, і поїхав брат домів. Купив собі в місті якийсь черпак та й черпає по тому ставу, черпає, і зачерпнув тоту кістку. "Слава Богу, - думає. - Я випущу тоту Біду, аби пішла до брата". Витягає він той осиковий патичок та й каже:

- Бідо, вилазь відти, бо брат мій так за тобою затужив.

- Еге, твій брат мене в кістку забив. То вже не йду до него, я - твоя Біда.

Та й повісилася йому на шию.

Приїжджає багатий брат додому і каже до Біди:

- Що ти в мене будеш робити?

- Будеш видіти.

Приїхав він, подивився - а його все майно погоріло. Де була хата, стайня й стодоли - там попіл. Вертає він до брата та й каже:

- Ади, брате, я випустив Біду, казав, що ти за нею тужив. А то моя Біда, дивися, що зо мною сталося.

- Ну, брате, я тебе, як хочеш, прийму, але ти в мене будеш лиш слуга, як я в тебе був. Ґаздою у мене ти не будеш, бо я у тебе ґаздою не був.

І на тім закінчилося.