ІВАН І ЧАРІВНА СОПІЛКА - Казка Гуцульщини

Одна жінка мала трьох синів. Два були розумні, а третій, Іван, трохи дурненький. Довго жили вони вчотирьох. І вмерла мама. А ті розумні хлопці кажуть до Івана: - Іване, ти будеш дома, а ми підемо в місто. Зібралися ті два хлопці. Та ще розчинили хліб, поклали корито на піч і кажуть Іванови:

- Дивися, аби ти не йшов нікуди, бо ми йдемо в місто.

- Добре, най буде.

Вони пішли, а Іван замкнув двері і сидить у хаті. А хліб на печі кисне. І все каже: "Фоль, фоль". А Іван каже до хліба:

- Ти лиш зо мною не сварися, бо я тебе зараз кину в кочерги. Хліб нічого не розуміє і далі собі кисне. Іван розлютився, здоймив корито з печі і кинув під поріг. Розчина висипалася з корита. А Іван сів у корито і їде на тій розчині по хаті. Чує, хтось гримає в двері. Іван питає:

- Хто там?

- Це ми, Іване, браття твої, пускай. А Іван каже їм:

- Чекайте, най доїду. А ті надворі кажуть:

- Ба на чім Іван уже їде?

Приїхав Іван до дверей, розімкнув. Браття входять до хати.

- Іване, що ти зробив з розчиною?

- Та що-м зробив? Вона зо мною дуже сварилася. Я сказав, аби вона сиділа тихо, а вона не слухала мене. Я мусів її кинути під поріг.

- Ну нічого, Іване. Байка, най буде так. Іван питає браттів:

- Ви щось купили чи ні? А браття кажуть:

- Ні, Іване, нічого не купили, бо магазини були заперті. Каже Іван:

- Нічого. Я завтра піду на базар і куплю все, що треба.

- Най буде, іди вже ти, - кажуть брати.

На другий день зібрався Іван і йде в місто. Кажуть йому браття:

- Аби ти купив колачів, рижу, масла і сала.

- Добре, буде все, - каже Іван.

І пішов до міста, і купив колачів, рижу, масла і сала - всього, що казали браття.

Іде Іван з базару додому. Іде дорогою, дивиться, а горобці на вербі сидять. Іван каже горобцям:

- Бідні курята мої. Хотять їсти.

Та висипав свій риж на землю і каже:

- Їжте, курята, кілко хочете.

І пішов далі дорогою. Іде, дивиться, біжить пес. А Іван каже:

- Ти не їж мене. Я тобі зараз дам сала.

Взяв і дав псови кусок сала. Пес сало взяв і втік. А Іван пішов далі дорогою. Дивиться, а одного чоловіка розвалився пліт. А Іван говорить:

- Ой недобрий у тебе ґазда, не хоче тебе поправити, би ти був добрий.

Узяв Іван колачі, понатикав на колики, і вже пліт стоїть, як має бути. А Іван пішов далі дорогою. Іде, дивиться, так попукала земля. Іван подумав собі: "Оце мамині груди попукали. Треба помастити". Узяв масло і мастить землю. Вимастив усе масло і йде додому без нічого.

Прийшов Іван, а браття питають його:

- Іване, ти купив щось чи ні?

- Я все покупив.

- Ну а де то, що ти купив?

А Іван і розказує їм все, як було. Що висипав горобцям риж, сало дав псови, колачі понатягував на колики замість оживок, а маслом змастив землю.

-...Так що я все купив і все пороздівав.

- І дурний же ти, Іване. Нема в тебе хісна ні дома, ні в місті.

А це все мало бути на похорон, бо мертва мама їхня була ще не похована. То так вони й поховали маму без нічого. Кажуть розумні браття один до другого:

- Знаєш що. Мусимо від цего дурного тікати геть.

- Добре, тікаймо. Як буде вечір, підемо.

А Іван зачув, що вони це говорили, та й собі думає: "Ні, я вас не лишуся".

Зробився вечір, розумні йдуть геть. Перейшли трохи від хати, а Іван замок хату, терлицю на плечі і за братами. Брати кажуть Іванови:

- Іване, ти й тут нас найшов? А Іван відповідає їм:

- Я вас не лишуся ніколи.

Зайшли вони у великий ліс. Кажуть розумні один до другого:

- Де будемо спати? А Іван каже їм:

- Знаєте, де? Дивіться, де є велика смерека. Повилазимо на смереку і поприв'язуємося. І так будемо спати до рання.

Послухали розумні Івана. Найшли велику смереку, повилазили на ню. А Іван лізе за ними і тягне за собою терлицю. Каже:

- То мамині ноги. Браття кажуть:

- Лишай її, дурню, на земли, бо ти не годен будеш її тут тримати.

- Що ви знаєте!

І витягнув за собою на смереку терлицю. Та й каже браттям:

- Отут будемо ночувати.

Так сиділи вони на тій смереці до півночі. Чують, хтось іде лісом. А то йшли опришки. І прийшла під ту саму смереку, де вони три сиділи. Сіли опришки під смереку та й говорять один до одного:

- Маємо гроші і маємо мішок ладану. Рано ми цим поділимось.

А Іван каже тихо до браттів:

- Я вже ці мамині ноги не можу тримати. А розумні кажуть:

- Тихо, Іване, чуєш, хтось є під смерекою.

- Най буде, хто хоче. Я не годен тримати і все.

І пустив терлицю надолину. Терлиця зачала падаючи ковтати по гіллю, а опришки напудилися і повтікали. Лишили і гроші, і ладан. Кажуть розумні один до другого:

- Злізаймо геть, бо як ті вернуться, то повибивають нас.

Злізли розумні наперед, а Іван ззаду. Не квапиться. Розумні взяли гроші, а ладан лишили. Іван узяв мішок з ладаном. Розумні пішли додому, а Іван не йшов. Думає: "Іду геть з цего лісу". Пішов він і так довго йшов, що зробилася йому днина. Вийшов він на велике поле. Та й думає: "Що я буду нести з собою цей мішок?" Висипав ладан з мішка на землю та й запалив. Дивиться, злітає з неба ангел. Та й каже Іванови:

- Іване, що ти хоч' за то, що ти запашив цілий світ? А Іван відповідає:

- Я в тебе багато не хочу. Лиш хочу, аби ти мені дав таку сопілку, що як заграєш, аби все гуляло.

Каже ангел:

- Добре, я тобі дам. Іди стань коло ріки і дивися. Буде плисти три сопілки. Ти собі вибереш з них, яку схочеш.

Пішов Іван до ріки і дивиться на воду. Пливе одна сопілка. Іван узяв ту сопілку і заграв. Дивиться, на вербі сидять горобці і не гуляють. Думає: "Недобра ця сопілка". Пливе друга. Узяв Іван і ту другу. Заграв - горобці далі не гуляють. Думає Іван: "І ця недобра". Пливе третя сопілка. Взяв Іван і третю. Заграв, і горобці на вербі загуляли. "Аж це буде моя сопілка", - подумав Іван.

Став Іван та й думає: "Що я маю робити, куди йти? Піду на друге село". Пішов на друге село та й питає людей:

- Ви не знаєте, кому у вашім селі треба слуги? Одна жінка каже Іванови:

- Тут є у нас піп, що шукає пастуха, корови пасти.

- Піду я до него, - каже Іван. Прийшов Іван до попа та й питає:

- Не треба вам слуги?

А піп каже:

- Треба.

- А що робити у вас?

- В мене легка робота. Пасти корови.

- Може би я у вас наймився? Піп каже:

- Най буде. Але на рік.

Погодилися Іван з попом і лишився Іван у попа служити. На другий день дав піп Іванови їсти. Іван попоїв, узяв хліба в торбу і пішов у поле з коровами. Вигнав корови на велике поле. Корови пасуть, а Іван сів собі та й сидить. Та й подумав: "Заграю в сопілку. Будуть корови гуляти чи ні?" Заграв Іван - усі корови гуляють. А Іван грає, не перестає. Грав до вечора, і корови гуляли цілий день. А вечір бере Іван і гонить корови додому. Корови голодні, ричуть. Пригнав Іван корови, а піп каже:

- Іване, щось корови голодні.

- Я не винен, я пас цілий день. А що вони не хотіли пасти, то хіба я винен?

Пішла служниця увечір доїти корови - нічого нема. Увійшла до хати та й каже попови:

- Нема молока. Корови голодні. А піп каже:

- Так Іван їх напас. Будемо видіти, що буде на другий день. Пігнав Іван корови другої днини. Та сів та й сидить собі. Думає, най трохи корови попасуть, аби годні гуляти. Корови трохи попасли, та й подумав Іван: "Буде вам пасти, треба трохи гуляти". І знов грав Іван аж до вечора, а корови гуляли. Увечір гонить їх знов додому. Каже піп до Івана:

- Іване, що ти робиш, що корови такі голодні?

- Та що, отче, роблю? Нічого не роблю. Вони не хотять пасти та й уже.

Знов пішла служниця доїти. Попробувала - знов нема ніякого молока. Прийшла до хати та й каже:

- Я більше не буду йти доїти, бо то нема що доїти. Каже піп до жінки:

- Знаєш що? Завтра я піду в поле і сховаюся. Як Іван вижене пасти корови, я буду видіти, що він з ними робить.

- Добре, підеш, - каже жінка.

Зібрався піп і пішов раненько в поле. Там був корч глогів. Подумав піп: "Заховаюся в цей корч глогів і буду видіти, що Іван робить". Дивиться, гонить Іван корови пасти. Пригнав на поле, сів і сидить собі. Корови пасуть. Пасли до обіду. Тоді подумав Іван: "Доста вам уже пасти, треба трохи гуляти". Узяв сопілку і зачав грати. Зачали корови гуляти, а піп і собі в глогах. Так піп гуляв, що геть у тих глогах пообдирався. Та й кричить:

- Стань, Іване, грати, бо я вже не годен тілко в глогах гуляти!

А Іван навіть не хоче це чути. Далі грає. Грав аж до д'вечеру. Нарешті подумав: "Доста вже грати, най уже піп іде з тих глогів додому".

Як піп тікав через село додому, то люди думали, що то дідько такий пірваний. І жінки били його патиками. Насилу піп прибіг додому. Як убіг до хати, то жінка так напудилася! Зачала кричати. Прибігла служниця та й питає:

- Що є, що ви кричите? А попадя каже:

- Та не видиш, що якийсь дідько прибіг до хати?

- Та де? - каже служниця. - Це не дідько, це ваш чоловік.

- Не може бути. Мій чоловік не був такий обдертий, - каже попадя.

- Ви добре придивіться. Це ваш чоловік, лиш ми не знаємо, що з ним є.

А піп каже до жінки:

- Знаєш що, жінко? Я пішов у поле і сховався в глоги. Хотів видіти, що Іван буде робити з коровами. А Іван має таку сопілку, що як заграє, то все гуляє. Я так гуляв у глогах, що геть обдерся. Видиш, який я обдертий. Як Іван прижене ввечір корови, то ми його наженемо геть.

Пригонить Іван увечір корови додому, а піп каже:

- Видиш, Іване, я думав, що ти будеш добрий слуга, а ти недобрий. Дивися, що ти з мене зробив.

А Іван каже:

- Я з вас нічого не зробив. Ви собі самі це зробили.

- Знаєш що, Іване? Як було - було. А тепер я вже не хочу, щоб ти був у мене.

А Іван каже попови:

- Я ж наймався на рік.

- Ні, я таки тебе не хочу.

- А я таки нікуди не піду від вас, - каже Іван.

- Ну то добре, - каже піп, - най буде так, як ти кажеш. Пішов Іван надвір, а піп до попаді каже:

- Знаєш що? Лишаймо все це добро і тікаймо геть.

- Най буде, підемо.

А Іван це зачув та й подумав: "Ні, я вас не лишуся. Піду й я з вами". Увечір піп зібрав у мішок всі свої книжки. Та й каже до жінки:

- Пізніше підемо. Аби Іван не видів.

Піп та й попадя пішли до стайні давати їсти коровам, а Іван за той час вибрав книжки з мішка, сам заліз у мішок, поклав собі три книжки зверху на голову та й сидить у мішкови. Приходить піп з жінкою до хати. Та й каже піп до жінки:

- Тепер можемо тікати геть. Івана нема, десь пішов.

Піп мішок на плечі і пішов з жінкою. Ідуть вони, ідуть, прийшли до ріки. Каже попадя:

- Треба якось переходити цю воду. А піп каже:

- Помалу перейдемо.

Піп пішов наперед, а жінка ззаду. Іде піп водою, а мішок опустився і трохи мочиться здолини. А Іван каже з мішка:

- Догори, попоньку, догори, бо книги мочаться. Піп каже до жінки:

- Чуєш, як книги говорять? А жінка каже:

- Вони хочуть, аби їх уже читати.

- Зараз перейдемо на той бік, сядемо та й будемо відпочивати. Перейшли вони воду і вийшли на берег. Посідали собі вбоє. Та й каже піп:

- Подивлюся, чи не намочилися мої книжки. Чи добре намочилися, чи лиш трохи.

Він узяв одну книжку, другу, узяв третю, дивиться, а там Іванова голова. Піп каже до Івана.

- Бог би тебе, Іване, скарав! Ти таки нас не лишаєшся. А Іван каже:

- Я мушу бути з вами рік.

- Добре, - каже піп, - най буде так. І важе піп до жінки:

- Треба трохи лягти спати.

- Лягаймо, - каже жінка.

- Як будемо лягати? - каже Іван. - Я скажу так: жінка най лягає від ріки, ви попри жінку, а я коло вас.

- Най буде, - каже піп.

Полягали спати. Піп та й попадя добре заснули, а Іван не спав. Думає собі Іван: "Що маю тут з ним робити? Потручу тихо попа, а піп попадю, най попадя втопиться". Так Іван і зробив.

Пробудився піп - жінки нема. Питає він Івана:

- Іване, де жінка? А Іван сміється.

- А я відки знаю, де ви її діли? Я ж попри ню не спав. Ви вночі, видко, викручувалися на другий бік та й трутили жінку в воду.

А піп подумав: "Може, я так і зробив?" Пішов піп до води, дивиться, а жінка у воді втоплена. Каже піп до Івана:

- Ой Іване, це твоя робота. Ти мені жінку втопив.

- Не я це зробив, - каже Іван. - Але нічого, жінка ваша й так була стара. А ви тепер її поховайте та й можете женитись другий раз.

Сказав Іван це та й пішов від попа геть. А піп узяв мертву жінку на плечі та й несе додому. Служниця побачила це та й здивувалася: що це є? Та й питає попа:

- Отче, що ви зробили з жінкою?

І піп розказав служници все, як було. А служниця каже попови:

- Видите, як ви виграли з Іваном? Що збулися й жінки.

- Нічого, - каже піп, - поховаємо жінку, то якось-то буде. Поховав піп жінку та й одружився із своєю служницею.