☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Ганна-панна
Українська народна казка Полтавщини

Жили собі дід та баба. У діда була рідна дочка, а у баби дві свої дочки. Їхав батько на базар. Бабині дочки замовили купити стрічки і квіти, а дідова попросила батька, щоб привіз ту гілочку, котра зачепила його в дорозі.

Скупився дід і їде додому. Коли це гілка вдарила діда так, що аж шапка злетіла. Згадав старий про дочку і зламав ту гілку. Привіз гостинці додому і роздав дочкам. Його дочка взяла ту гілочку і встромила у землю в саду. І виросла велика верба.

У неділю пішли всі у церкву. А дідову дочку не пустили, бо дома багато роботи. Пішла до верби і каже:

— Вербо рясна, відчинись. Ганна-панна йде.

Верба відчинилась і питає:

— Що тобі треба?

А дівчина і каже:

— Мені треба гарне плаття і черевики.

Тут виїжджає карета з кіньми. Одяглася у плаття та черевики і поїхала у церкву. У церкві тільки і дивилися на дівчину-красуню. Коли закінчили правити, дівчина швидко сіла у карету й поїхала додому. Переодяглася і сіла чекати коло віконечка. Приїхали з церкви та тільки й говорять про красуню, а вона каже:

— А може то я була?

З неї тільки й сміялися. На другу неділю пішли усі до церкви, а дідова дочка залишилася вдома. Знову прийшла до верби й каже:

— Вербо рясна, відчинись! Ганна-панна йде.

— Верба відчинилась та й питає:

— Що тобі треба?

— Дівчина й каже:

— Мені треба гарне плаття і черевики.

Одягнулась, сіла в карету та й поїхала знову до церкви.

Сподобалася дівчина багатому хлопцеві. Коли вона вийшла після служби, то хлопець побіг за нею. Дівчина дуже поспішала і загубила черевичок.

Приїхала баба з дочками з церкви та й знову тільки говорять про красуню.

А багатий син став шукати дівчину за допомогою черевичка. На усіх дівчат міряли той черевичок, щоб знайти красуню. Приїхали до баби з дідом. Стара показала тільки своїх дочок, а дідову заховала на піч. Черевички були малі на обох дочок.

Побачив багач дівчину на печі і гукнув її, щоб убула той черевичок. Пішла дівчина до верби, одяглася, взулася і вийшла до них. Всі аж потетеріли. Багатий хлопець забрав дівчину за дружину, а бабині так і залишилися віку дівувати.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

145 (4751). Ганна-панна. СУС 510А. Записала Дерикон Віта 2008 року. Дерикон Ольга Йосипівна (1945). Полтавська область, Лубенський район, Тернавщина

Ганна-панна
Українська народна казка Полтавщини

Жили собі чоловік і жінка. Була в них дочка Ганна — розумна, працьовита. Одного разу жінка тяжко захворіла. Вона позвала до себе Ганну і сказала:

— Я буду помирати. Ніякого приданого для тебе я не маю. У мене є лиш одне зернятко. Коли тобі буде тяжко, посади його і полий. Воно вмить виросте у гарну вербу. Підійди до неї і скажи: «Вербо-яра, одчинись, Ганна-панна прийшла!» До тебе прийдуть слуги і виконають будь-яку роботу.

А чоловікові жінка наказала, щоб він не одружувався з удовою, яка жила поряд. Вона сама була зла, сварлива, та ще й мала дочку, яка не вміла нічого робити. Невдовзі жінка померла. Гірко плакала за мамою Ганна. А чоловік з горя напився і пішов сватати вдову, яка жила поряд. Мачуха незлюбила Ганну, примушувала її тяжко працювати. В неділю мачуха з дочкою йдуть до церкви, а Ганну змушують робити в хаті.

Плакала дівчина і раптом згадала про мамин подарунок. Взяла вона зернятко, посадила його, полила і виросла гарна верба. Промовила вона завітні слова, відчинилася верба-яра, а звідти вийшли слуги. Вони спитали, що треба робити. Ганна сказала, що хотіла піти до церкви, але мачуха не відпустила і загадала робити багато роботи.

— Не сумуй, Ганно-панно, — кажуть, — їдь до церкви і ні про що не хвилюйся. Виконаємо ми твою роботу.

Приготували їй слуги позолочену карету, запрягли білих коней, а кучер відвіз її до церкви. Та Ганна стала такою панною, що ніхто в церкві її не впізнав, навіть мачуха. А там був князенко зі своїми слугами. Дуже сподобалася йому дівчина, та ніхто не міг йому сказати, чия вона.

Перед кінцем служби Ганна непомітно вийшла з церкви і пішла додому. А князенко став думати, як би це з дівчиною познайомитися. Вирішили полити смолою те місце в церкві, де дівчина стояла.

Приїхала вона наступної неділі, стала, як годиться. Під кінець служби хотіла тихцем вийти, а ноги приклеїлися. Тоді вона залишила одну туфельку і втекла.

А князенко дав своїм слугам завдання знайти дівчину, якій підійшла б до ноги та туфелька. Спочатку міряли туфельку в багатих родинах, а потім і в бідних. Прийшли князеві слуги і в Ганнину хату. На мачушину дочку туфелька була замала. Тоді слуги поміряли Ганні. Їй якраз прийшла в пору. Запропонували слуги поїхати до палацу.

— Чекайте, — каже вона, — я переодягнуся.

Пішла вона до верби-ярої і вернулася звідти справжньої князівною. Впізнав її князенко і забрав до палацу.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

147 (7148). Ганна-панна. СУС 510А. Записав Василенко Роман 2009 року. Гресь Раїса Григорівна (1945). Полтавська область, Кобеляцький район, Кобеляки

Ганна-панна
Українська народна казка Кіровоградщини

Колись дуже давно в одного чоловіка померла дружина. І залишився чоловік сам зі своєю донечкою Ганнусею. Пройшов час і чоловік одружився вдруге. Та дуже незлюбила мачуха Ганнусю, сварила її, заставляла виконувати брудну та важку роботу. Важко було дівчинці. Вона і недоїдала, і недосипала, і ходила, в чому прийдеться.

Ось одного разу послала мачуха Ганнусю до річки одяг прати. А саме зима була, мороз тріщав. Замерзла сиротина біля річки, хукає на задубілі руки та й плаче.

Враз чує, аж щось шепоче. Оглянулась Ганнуся, а нікого нема. Аж то верба, біля якої дівчинка прала, говорить до неї людською мовою:

— Не плач, Ганнусю. Я тебе зігрію і розраджу. Скажи за мною ось так: «Вербо мила, вербо люба, відчинися, Ганна-панна прийшла!»

І тільки промовила дівчина чарівні слова, як верба відчинилася. Зайшла Ганнуся всередину, а там усього доволі. І попоїсти і гарно одягнутися, і тепло-тепло.

Зігрілась Ганнуся, поїла. А потім швидко закінчила свою роботу. Подякувала вербі та й пішла додому. І з тих пір, як тільки Ганнусі стає дуже сутужно, іде вона річку до верби і каже:

— Вербо мила, вербо люба, відчинися, Ганна-панна прийшла!

Одягнеться дівчина гарно та й іде погуляти. А одного дня побачив Ганнусю молодий пан. Сподобалась йому дівчина та й взяв її за дружину.

Приходила Ганнуся і потім до своєї верби подякувати за подароване щастя. Та більше верба не відчинялася. Лише скриплять від вітру гілки вербові, немов скрипучі двері.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

44 (7926). Ганна-панна. СУС 510А. Записала Дюдюнова Василина 2010 року. Цілінська Ніна Федотівна. Кіровоградська область, Олександрівський район, Соснівка