Українські народні казки

Про калину

Легенда Поділля

Було це давно-давно, ще у ті давні часи, коли на нашу землю без кінця нападали турки та татари. Була неділя. Все село гуляло на весіллі у Калинки. Та раптом, мов чорна хмара, налетіли татари. Усі чоловіки кинулися захищати село, а дівчата, щоб не потрапити у полон, тікали до болота. Вони навіть відірвалися від погоні, але болото затягнуло їх.

Там, де дівчата потонули, з часом виросли кущі з червоно -вогняними ягодами. Дали люди їм назву калина. Відтоді росте і красується в наших Микулинцях калина. Старі люди кажуть, щоб калина довше зберігала свої цілющі властивості, краще зривати ягоди саме в неділю.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
54. Про калину. Записано у Микулинцях Літинського району від Павленко Ірини Петрівни (1921 року народження) 2009 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Про калину

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В давні часи дівчат називали не так, як тепер. Одну дівчину звали Калина. Йшла вона мимо городів, левад, лугів. А ось і криниця. Задивилася Калинка на свою красу, а була дуже гарна. А тут чує голос з криниці:

— Не дивись довго у воду, бо калиною станеш.

Не послухалась дівчина та й зачерпнула водички. І перетворилася в калину, гарний, густий кущ. Зашуміла листям, всіма своїми стеблами-суглобами потяглася до людей, до сонця, вітру, хмар:

— Верніть мені дівочу вроду.

Але ніхто її не хотів слухати, всім було байдуже.

Минав час. Якось пролітав мимо журавель, задивився він на калину, зажурену та одиноку. Накинув він на неї червоне намисто і стала вона краща, як була. Так і залишився він з нею до цих пір. Напував її водою і беріг від всього злого. А в народі криниця, журавель і калина — символи краси, добра, вічності природи і кохання.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
13. Про калину. Записано в Шабастівці Монастирищенського району від Власик Олени Сергіївни (1933 року народження) 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Про калину

Легенда Полтавщини

Гнали турки наших українок-полонянок на чужину. А вночі стали спочивати біля води. Щоб не дісталася краса їхня ворогові, дівчата різали обличчя гострою осокою. Капала дівоча кров, а на тому місці, де це було виростали кущики червоної калини.

І тужила верба над гіркою долею своїх синів і дочок. А калина, овіяна вітром, омита росою, стояла красива та горда. І тільки сонце сміло цілувати її кетяги, червоні, як уста дівочі.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
15. Про калину. Записано в Загрунівці Зінківського району від Яременко Марії Максимівни (1928 року народження) 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.